Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 2"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 188 189 190 ... 200
Перейти на сторінку:
class="p">19

“...їхній загальний зміст відповідає світоглядові демократичного соціалізму” - з кінця 1950-х років Іван Лисяк-Рудницький зблизився з окремими представниками ОУН(з) (“двійкарями”). Для декого з колишніх товаришів (напр., Василя Рудка) це послужило підставою для звинувачень його в належності до “двійкарського” табору і розриву відносин. З цього приводу Іван Лисяк-Рудницький писав 16 червня 1973 р. у листі до Андрія Білинського (box 37, file 803): “Знаю, що різні люди підозрівають мене в тому, що я є криптодвійкар. Запевняю Тебе, що ці закиди є безпідставними [...] Хоча не почуваю ніякого бажання себе ідентифікувати з двійкарями, але оцінюю цю групу позитивно [...] Це той відлам націоналістичного руху, що найдальше відійшов від колишньої тоталітарної оунівсько-донцовської ідеології. До них належить цілий ряд інтеліґентних, талановитих людей [...] На рахунок позитивів двійкарів можна поставити й те, що з усіх наших еміґраційних груп вони виявляють найбільшу чуйність до процесів, які відбуваються на Україні”. Власні політичні погляди у зрілому віці Іван Лисяк-Рудницький визначав як ліберальні У листі до Євгена Пизюра від 31 січня 1968 р. (box 36, file 789) він писав: “Я почуваю ідеологічну близькість до клясичного лібералізму, в європейському значенні слова, який, зрештою, має в собі сильну дозу консерватизму. Знову ж американські т. зв. ліберали забарвлені “лівацтвом”, чи навіть совєтофільством, а до цього, біте, не почуваю в собі ніякого нахилу”.

20

“Тільки в повоєнні роки він все-таки викристалізувався в Українську революційну демократичну партію (УРДП) [...] УРДП здобула прихильників головно серед емігрантів із середньо-східної України” - на початку 1950-х років Іван Лисяк-Рудницький зблизився із середовищем “правої” УРДП, регулярно публікуючи свої статті у її періодичних органах - газеті “Українські вісті” та журналі “Наші позиції”. “Колись я сам поважно брав під увагу моє організаційне оформлення в УРДП, але потім відпала охота. А втім, гадаю, що верхівка УРДП не дуже то й за цим побивається, щоб в лавах партії бачити інтеліґентів, та ще й західного типу [...] Тепер практично могла б бути мова тільки про публіцистичне співробітництво в “У[країнських] Вістях” - із листа до Богдана Осадчука від 14 серпня 1952 р., Нью-Йорк (box 34, file 756).

21

“...пов’язаних з т. зв. “програмою визволення” часів Ейзенхауера-Даллеса...” - критичний розгляд цієї програми стосовно країн Центральної та Східної Європи Іван Лисяк-Рудницький здійснив у статті: Визволення чи стримування? Зауваги до американської закордонної політики на підставі книжки Джемса Бернгема // Наші позиції. Орган УРДП (Новий Ульм). - 1954. - Ч. 1 (21). - С. 14-36.

22

Первісна версія статті надрукована в журналі “Сучасність”: Суспільно-політичний світогляд Володимира Винниченка у світлі його публіцистичних писань // Сучасність. - 1980. - Ч. 9 (237). - Вересень. - С. 60-77. Згодом статтю переклав англійською мовою Богдан Клід. Переглянутий і доповнений автором переклад був опублікований у кн.: Essays in Modem Ukrainian History. - P. 417-436.

Друкується за останньою, найповнішою, публікацією з максимально можливим збереженням первісного варіанта.

23

Святослав Гординський (1906-1993) - художник, поет, мистецтвознавець, перекладач. Народився у м. Коломиї. Навчався у мистецькій школі Олекси Новаківського (відділ Політехніки Українського таємного університету у Львові, 1924-1927), берлінській Академії мистецтв (1927-1928), паризькій Академії Жулієн (1928-1931). Після повернення до Львова (1931) - один із співтворців Асоціації назалежних українських мистців (АНУМ). Співредактор журналу “Мистецтво” та двотижневика “Назустріч”. Під час війни - референт Українського видавництва. Після війни - у Мюнхені один із засновників Мистецького українського руху (МУР). З 1947 р. проживав в Америці Автор кількох мистецтвознавчих монографій, поетичних збірок, перекладів творів Константина Рилєєва, Франсуа Війона, “Слова о полку Ігоревім”. Про нього див.: Терен Проблеми української культури (Детройт). - 1990. - Ч. 10. - Квітень.

24

“...за винятком [...] памфлету “Відродження нації”, що був надрукований у 1920 р...” - перевиданий у 1990 р: Винниченко В. Відродження нації. - Ч. 1-3. Репринтне відтворення видання 1920 р. - К.: Вид-во політ. літ-ри, 1990.

25

“...доводиться бажати, щоб був опублікований філософсько-політичний трактат “Конкордизм”, що все ще залишається в рукописі” - оригінал трактату зберігається у Колумбійському університеті (США), в архіві Володимира Винниченка.

26

Ярослав Пеленський (1929 р. н.) - український історик, публіцист. Народився у Варшаві. Доктор Українського вільного університету (1957) та Колумбійського університету (1968). Професор Американського університету у Вашінгтоні (1964-1967), університету Айова (від 1967 р.). З 1987 р. - директор Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липинського. Автор книги “Russia and Kazan: Conquest and Imperial Ideology, 1438-1560s” (1974). Редактор журналу “Віднова”, а також книг “The American and European Revolutions, 1776-1848” (1980); “State and Society in Europe from the Fifteenth to the Eighteenth Century” (1985). Академік HAH України, з 1993 p. - директор Інституту Східноєвропейських досліджень HAH України. Після від’їзду Пеленського з Вашінгтона за його сприянням Лисяк-Рудницький одержав вакантну професорську посаду в Американському університеті, яку обіймав у 1967-1971 рр. Після смерті Івана Лисяка-Рудницького завершив його роботу над редагуванням матеріалів конференції, присвяченої століттю від дня народження Вячеслава Липинського (див. коментар до статті “Вячеслав Липинський”).

27

“Винниченко В. Слово за тобою, Сталіне!: Політична концепція в образах. - Нью-Йорк, 1971; посмертна публікація” - див. передрук: Вітчизна. - 1989. - N 7-9.

28

Григорій Костюк (1902 р. н.) - український літературознавець, публіцист і громадський діяч. Народився на Поділлі в селянській сім’ї. Закінчив Київський інститут народної освіти (1925-1929). У 1932-1933 р. - доцент історії української літератури в Харківському університеті, редактор Державного видавництва України. З 1929 р. співпрацював у журналі “Життя і революція”, входив у літературну організацію “Політфронт”, яку очолювали Микола Хвильовий, Микола Куліш та Олесь Досвітній (розпущена 1931 р.). У 1933 р. звільнений з роботи за “націоналістичні прояви”, у 1935 р. арештований НКВД й ув’язнений на п’ять років у Воркутинському таборі. Під час війни перебрався до Львова, згодом - до Кракова і Німеччини. У час перебування у Львові - член Спілки письменників і журналістів, співробітник “Наших днів” і “Львівських вістей”. У Німеччині - співзасновник Мистецького українського руху, редактор “Літературного зошита”, співредактор “Сучасної України”. У 1952 р. переїхав у США. Співорганізатор, а від 1954 р. - голова Об’єднання українських письменників “Слово”. Автор книжок “The Fall of Postyshev” (1954), “Stalinist

1 ... 188 189 190 ... 200
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Iсторичнi есе. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Iсторичнi есе. Том 2"