Читати книгу - "З-під Полтави до Бендер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На тім шляху зустріли першу чумацьку валку, яка везла сіль. Щоб не попала в московські руки, забрали її. Так само взяли від чумаків воли, заплативши за них добрі гроші. Чумаки лише з налигачами в руках поплелися степом. Гей на волики налигачі, А на коники пута, Та підемо ми, долю кленучи, Та підемо до Десни з-над Прута.
Тільки принесуть з собою додому, що тую пісню. Хай простять! Війна діло безсердечне. Другі потратили життя і здоров'я, а вони лише сіль та воли.
«Наближаємося до Великого Інгула, — сказав до Орлика гетьман. — Зупини, Пилипе, похід. Треба нам поміркувати, що далі робити».
Похід зупинився. Орлик і Войнаровський взяли гетьмана під руки й повели до повозки короля Карла.
Король лежав на дошках верх полукіпка. Хвора нога на подушці, очі повіками накрив. Але не спав. З думками бився. Почувши голос гетьмана, підняв повіки і простягнув до нього руку.
«Пройшли ми вже більше, ніж половину дороги між Дніпром і Богом. Треба післати когось до Очакова».
«Пощо?» — спитав король.
«Щоб очаківський паша звістив Диван про наш прихід та наготовив судна для переправи через Бог».
«Гаразд. А не краще без того? Переправимося якось і заставимо Диван погодитися з «фактом», що ми на турецькій території, а то вони зачнуть торгуватися з нами».
Гетьман подумав хвилину: «Турки шахраї та ласуни на гроші. Це правда. Але боюсь, що без суден прийдеться нам важко. Як зачнемо переправлятися на човнах, то легко може нас наздігнати погоня».
«Як гадаєте, але я не вірю всім отим пашам. Це наволоч монгольська».
«Очаківський паша мій добрий знайомий. Він піде мені на руку. Треба тільки післати чоловіка, що вміє з ним балакати. Козака ні, бо турки козаків не люблять».
«Так пішлім Понятовського. Це поляк і пан. А від шведів поїде мій секретар Клінковштрем. Вони будуть переговорювати з пашею, а козаків дасте для ескорти тільки і щоб провадили, бо вони знають дорогу. Я дивуюся, яким це чином вони орієнтуються в тім безбережнім просторі, прямо як перелетні птиці».
«Добре ваша величність кажуть, — притакнув гетьман, — як перелетні птиці».
Понятовський хотів Мручка взяти з собою. Так той випросився. Казав, що втомлений дуже, а посольству треба поспішати.
На ділі він хотів бути при гетьмані.
Незабаром Інгул. При переправі може всячина бути.
14
Крім Меншикова й Голіцина, цар пустив ще Волконського й Кропотова за Дніпро і наказав їм не щадити ні коней, ні людей, щоб тільки здігнати й дістати в руки «дорогого брата, короля Карла та «поганого зрадника Мазепу».
Кропотов і Волконський гнали, як буря, і певно були б застукали обі жертви в степу, коли б не припадок, який цим разом пішов утікачам на руку. Відділ Волконського і Кропотова побачив перед собою повозку. Москалі пустилися за нею, як за зайцем хорти. В повозці видно було офіцерський шведський капелюх. Мабуть, відстав від валки, а все ж таки тая валка не мусить бути далеко.
Обскочили повозку, в якій лежав хворий шведський офіцер.
Кропотов визвірився на нього і обсипав його сороміцькою московською лайкою, бо швед не розумів московської мови і не знав, чого від нього хочуть.
«Де король і де ізмєннік гетьман? — кричав Кропотов, а швед дивився на нього й мовчав. — Атвєчай!» гукав Кропотов, а швед тільки плечима здвигав.
Кропотов підняв руку, шведський офіцер добув рапір. Волконський кинувся між них. «Як заб'ємо його, то й не довідаємося, куди пішов король. Краще подоброму.»
Волконський перепросив офіцера, сказав, що це непорозуміння і, зібравши все своє знання німецької мови докупи, силкувався толкувати йому, що шведська армія під проводом Левенгавпта здалася і що, значиться, він, швед, як підкомандний Левенгавпта, числиться також полоненим і, яко такий, обов'язаний слухати, що йому прикажуть. Швед також не дуже добре по-німецьки балакав і минула добра хвилина, заки вони добалакалися до чогось і рушили далі.
Швед, може, й знав, кудою пішов його король, але він скорше був би згинув на муках, ніж зрадив його. Розумів, що в руках своїх тримає долю свого вождя, а може, й майбутність свого народу й держави. Хай з ним москалі зроблять, що хочуть, дороги не покаже.
І не показав, а вмисне звів Волконського і Кропотова на манівці. Так і минула щасливо грізна небезпека для гетьмана і для короля.
Посувалися дальше в напрямі Інгула.
Понятовський негайно рушив в дорогу.
Козаки провадили знаменито, і вже на другий день коло полудня побачили вони сині хвилі широкого Бога.
Порома не було, навіть човнів ніяких не застали.
Понятовський розіслав козаків, щоб перевізників шукали.
Минула добра година, заки вернулися з радісною новиною, що якої пів милі відтіля працюють риболови. Понятовський подався туди. Гей ви, хлопці риболовці, Ви хороші на вроду, Візьміть мене в новий човник, Перевезіть за воду.
«Це ніби про нас співають,» — погадав собі Понятовський і зупинився на хвилину, щоб послухати гарного, хоч сумовитого співу. Ухо, привикле до бубнів і сурм воєнних, з насолодою ловило звуки народної пісні. Вилітала вона з повних грудей і буяла свобідно, буцімто ввесь світ до неї тільки й належав. Тягнула до себе. Понятовський прискорив ходи. Та як же здивувався, побачивши співаків. Було це п'ять заялозених гольтіпак, які вовтузилися біля якогось порваного невода.
Поздоровив їх. Відповіли, як звичай велить. Побажав доброго успіху в роботі, побажали й йому.
«А чи не перевезли б ви нас, добрі люди, на другий бік?» — спитав.
Глянули на нього і на його товариство з-під лобів. Очі їх казали: «Коли б вас менше було та не при зброї, то перевезли б ми вас на другий світ». Але вголос промовив котрийсь: «Не смолений човен.»
«А як же ви запускаєте невід?»
«Запускати невід можна, а переїздити річку ні. Не допливе. Широчінь…» — і показав рукою. А другий додав: «І перевозити не вільно. Карають за це. Ви чужинецькі і Бог вість хто.»
«Ми до очаківського паші», — заспокоював їх Понятовський.
«Не наше діло знать,» — почув у відповідь.
Видно було, що торгуються. Побачили людей у потребі, так чому ж не заробити на
них?
«Я даром не хочу» — приступив до діла Понятовський. «Заплачу і добре заплачу.»
«Відомо, що за спасибі ніхто не перевозить приходьків, Бог зна кого.»
Понятовський скипів. Ці «збуї» не то не слухають його, але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З-під Полтави до Бендер», після закриття браузера.
