Читати книгу - "Україна у вогні"

Італієць він, капітан Пальма. Пам'ятаєш, як розлучились ми з тобою? Прости мені, сестро...

 — Ну що ти, Христе...

 — Я чула твій плач. Мені хотілось тоді втопитись. Ну, як я забула, що ти не плаваєш?

 У тихій річці біля латаття плавала дівчинка років семи. А друга сиділа на березі, Олеся. Вони сміялися обидві. Прозорий спогад про далеке святе дитинство промайнув перед ними ластівкою. І зник.

 Уже з другої далекої річки виходила невольниця Христя у мокрій одежі. Упала на берег посиніла. Її рвало водою, поки не прикрила ніч, непритомну, напівмертву...

 Вона стояла на вулиці невеликого міста. Вона була гарно вдягнена. Вона була чимсь перелякана. До неї підійшла якась чужа жінка, горда, зла вовчиця-німкеня, і з підкресленим презирством ударила її по щоці. Потім вона вдарила смаглявого офіцера...

 Полковник фон Крауз увійшов до штабу карного італійського загону темний як ніч. Це було в невеличкому місті, колись красивому і тихому, славному своїми садами і піснями.

 Фон Крауз підійшов до вікна. Десь недалеко горіло. Полум'я то вибухало величезними язиками, то падало й потопало в диму, то кидалось од вітру на всі боки з глухим гудінням, і офіцерські тіні метушились по хатніх стінах, як зловісні привиди. Здавалось, захитався цілий світ. Дзвонили ніби дзвони, кричало щось несамовитим моторошним криком, і торохтіли автомати.

 — Пальму!

 — Капітан Пальма!

 Капітан італійського карного загону Антоніо Пальма хутко ввійшов і став посеред штабу:

 — Капітан Антоніо Пальма!

 Фон Крауз оглянувся і з огидою зміряв його очима.

 — Це вас ударила вчора по морді жінка на вулиці?

 — Так, вона мене вдарила...

 — По морді. Хто вона?

 — Німкеня. Туристка.

 — З ким ви йшли?

 — З своєю дружиною.

 — Неправда.

 — Правда.

 — Вона її теж ударила по морді?

 — Так.

 — А ви що? Чому ви не застрелились? Чому ви?.. До речі, хто ваша дружина?

 — Українка.

 — Ім'я?

 — Христина.

 — Ви її любите?

 — Ні.

 — Нащо ви одружилися? — Я мушу мати жінку.

 — Вам мало тут всякої тварі?

 — Я так не можу. Свої відносини до жінки я люблю обставлять красиво.

 — Ви мерзотник. Ви аморальна істота. Ви розумієте?

 — Так.

 — Ви вішаєте, стріляєте, палите їх батьків. Нищите братів, а ця аморальна сволота, ці духовні проститутки, тварюки лізуть до вас ліжко кохатися з вами, вбивцею і катом. І ви обнімаєте цю сволоч. Мені гидко на вас дивитися. Я образив вас, ви чуєте?

 — Мене не можна вже образити.

 — Чому?

 — Потім скажу. Продовжуйте.

 — Яка мерзота!

 — Так, але ж ви заохочуєте солдат женитися. Ви ж розбестили всю країну!

 — Солдати друге діло. Ми маєм тут окремий інтерес.

 — А офіцери? Я можу вам назвати... Теж окремий інтерес?

 — Да. Їхні повії нам служать. А що робить в цьому плані ваша сеньйора?.. Нічого? То-то ви так часто тікаєте з вашим батальйоном. Я мушу допитати вашу жінку. Приведіть сюди фрау Пальма.

 — Її нема.

 — Де вона?

 — Вона зникла вночі.

 — За яких обставин?

 — Коли ми тікали з міста, вона осталася.

 — У партизан.

 — Так.

 Крауз почав сміятись.

 — О, тепер я нарешті зрозумів ваші слова. О, звичайно, вашу італійську честь нічим уже не можна унизити після того, як од вас, побитого офіцера, утекла ваша сеньйора. Так я вас зрозумів?

 — Ні.

 — Що?

 — Мене не можна образити тому, що на землі умерла мораль.

 — Що? Як? Хто вмер?

 — Мораль. В цій війні не буде переможців і переможених, а будуть загинулі і уцілілі, — сказав байдуже Пальма.

 — Біте!

 — ...В цій країні не буде переможців. Будуть загинулі і уцілілі, — повторив капітан Пальма.

 — Так... Всі чули? — звернувся раптом фон Крауз до присутніх.

 Стало тихо. Декілька офіцерів стояли мов скам'янілі. Страшну правду, що давно вже не давала їм покою, було сказано. Шкода, що її сказав італійський офіцер, якого всі вони ненавиділи, як і всю його частину, за погану війну з партизанами.

 — Немен зі плятц, біте, — сказав полковник і сів. Сів і Пальма.

 — Умштайген — Капітан Пальма встав і випроставсь. Велика його тінь захиталася по стінах і по стелі хати.

 — Що ви тут мелете? Що це за настрої? Коли ви з вашою паршивою сволоччю примушуєте мене ось уже рік тікати од партизан і ховатися од двох бандитів Запорожців, я вас питаю, що? Що вам дає підстави базікати мені ці жалюгідні теревені?

 — Гер полковник!

 — Я розстріляю вас!.. Як ви смієте? Який провокатор, який дурень вам це сказав? Га?

 — Гер полковник, це сказав фюрер, — відповів Пальма.

 — Фюрер?!

 — Хайль Гітлер! — виголосив горбатий гестапівець.

 Всі встали, крім полковника Крауза. Він почав кашляти.

 — Он як.

 — Лейзен зі маль, біте, — капітан Пальма подав фон Краузу газету.

 — О... Ху-х... Ну!.. Дас гат гезагт фюрер?

 — Йаволь!..

 — Зетцен зі!.. Що ви думаєте? — звернувся фон Крауз до майора Штігліца.

 — Ферцайген біте, гер полковник... — підхопився майор Штігліц. — Я не повинен думати. Я сольдат. Я існую не для думання, а для дії. Дізе італьяніше гунд може думати щось, поки я не повішу його...

 — Капітан Пальма! — поправив Штігліца фон Крауз таким голосом, що Штігліц онімів.

 — Капітан Пальма, — пробелькотів він і стих.

 — Немен зі плятц, капітан Пальма, — сказав фон Крауз. Пальма сів.

 — Я вважаю, що фюрер Гітлер говорить дурниці, ферштеєн зі? — сказав фон Крауз голосно й виразно, щоб усім було чути. — Треба бути абсолютно аморальним і легковажним неуком, щоб молоти отаке перед народом у тяжку годину.

 — Ви не маєте права так говорити про фюрера! — сказав гестапівець, двогорбий рахітик, фанатично закоханий в Гітлера. — Ви повинні боятися так говорити, гер полковник! — заверещав він, ошкіривши зуби, мов тхорик.

 — Заспокойтесь, пане нацист! Я не думаю, що я мушу сьогодні боятися фюрера за свої слова, Іх бін убергаупт дер дойчен кріген унд альте дойчен офіцер! Ніхт! Якщо вже ви хочете знати, я не думаю, щоб сьогодні Гітлер... Ноа!.. Це він міг дозволяти собі до Сталінграда, але після Сталінграда, де він погубив цвіт нашої нації...

 — Істинна правда. Тепер він, мабуть, здорово там піджав хвоста, собацюга! — почувся раптом з печі голос Товченика.

 Що