Читати книгу - "Скоґландія"

літаком. А то самій, з трьома чужими людьми вирушати хтозна-куди… Що ж у цьому доброго? Принаймні у звичайному літакові поруч би сиділо багато звичайних людей, і вони — знову ж таки звичайно, — розмовляли б про те, куди й чого летять, і боялися б летіти так само, як і вона, й тоді і їй, мабуть, усе здавалося б також звичайним і само собою зрозумілим, принаймні бодай якоюсь мірою.

Натомість вона мусила тепер сідати до цього невеличкого (всього-на-всього на шість місць) приватного літака, й анітрохи не допомагало навіть те, що пан Рупертус, який саме вмощувався в крісло пілота, підбадьорливо їй усміхався.

— Тобі сподобається, ось побачиш, — сказав він. — Нас не хитатиме, ми летітимемо спокійно-спокійно, ти навіть помилуєшся морем у призахідному сонці. Якихось дві години — і будемо вже на місці.

— Дякую, — прошепотіла Ярвен.

Тяркс, не скидаючи з обличчя невдоволеної міни, допомогла їй застебнути ремінь безпеки й нарешті вперше всміхнулася. Усміхнулась лише на коротку мить, але Ярвен усе ж таки відчула, як це її підбадьорило.

— Я взагалі ще зроду не літала, — прошепотіла вона.

Тяркс сіла з другого боку вузенького проходу, двома спритними рухами застебнула на собі ременя безпеки й кинула:

— Усе колись буває вперше.

— І навіть не знаю… — провадила Ярвен.

Але цієї миті захурчав пропелер, завив двигун, і розмову довелось урвати. Знялося таке ревище, що Ярвен мусила б перехилитися через прохід і кричати жінці просто у вухо.

Тяркс щось сказала, та Ярвен тільки побачила, як та поворушила губами. Потім літак покотився, дедалі швидше, швидше, і раптом Ярвен відчула, як він задер носа й відірвався від землі.

«То оце так, виходить, літають! — вражено подумала вона. — Отак просто, так стрімко підіймаються в небо, все вище й вище, так легко й так природно!»

Тяркс відстебнула свого ременя безпеки, перехилилася до Ярвен і спитала:

— Недобре було?

Усмішка в неї була така сама пісна, як і доти, й усе ж Ярвен відчула безмежну полегкість і відповіла:

— Ні, анітрохи.

Літака трохи потрусило — майже як ото машину на побитій вибоїнами дорозі, й вони злетіли вище за хмари. Яскраве світло так засліпило Ярвен, що вона на хвилю заплющила очі.

І раптом її охопило щасливе почуття. «Вони вибрали мене! Мене, мене! — проказувала вона подумки, дивлячись на білі-білі хмари під собою. — І ось я лечу на приватному літаку понад хмарами, тому що в мене яскраво виражена харизма. Я, я, а не Тіна, чи Бріт, чи Керстін! А в понеділок розкажу про це всім у школі. Якщо вони не подумають, звісно, що я хвалько».

Шкода тільки, що вона не прихопила фотоапарата, а мобільник у неї — старої моделі. А то можна було б наклацати знімків: і оцього літачка, і хмаровиння з ілюмінатора, і обох молодиків за штурвалом та приладами. Можна б і в наступні два дні фотографувати, коли триватиме останній тур кастингу. А то хтозна, чи вдома дівчата повірять їй без знімків!

— Жувальну гумку? — спитала пані Тяркс.

А може, Ярвен помиляється, може, ця жінка все ж таки не вважає її геть непридатною? Може, в неї просто такий непривітний погляд? Трапляються ж бо такі люди, і їх можна лише пожаліти.

— Дякую, — відповіла Ярвен, похитавши головою.

Хмари внизу розтанули, і під крилом літака в сліпучій блакиті потяглася водяна поверхня — безкрая, аж до самого обрію.

— А це що?

— Північне море, — сказала Тяркс. — Тепер ми полетимо прямим курсом спершу на північ, а тоді повернемо…

— О! — вражено вигукнула Ярвен, аж здивувавшись сама собі. Адже про це вона мала б запитати вже давно. — А куди ми, власне, летимо?

— У Скоґландію, — відповів Гільґард і, обернувшись до неї, всміхнувся. — Хіба ти не знала? Але перед посадкою все ж таки раджу взяти жуйку. Так менше тисне на вуха.

* * *

За цих обставин найрозумніше було б терміново розшукати Лірона. Ціла ніч у роздумах — оце й увесь результат. Сказати правду, не великий.

Чим можна пересуватися? Поїздом — ні, автобусом — ні. Яким транспортом скористатися? Чи можна спинити авто? Йти пішки — надто далеко. До того ж усі витріщатимуться на тебе, на оцю бахмату картату куртку…

Але іншої ради не було, принаймні за багато безсонних годин народилося саме таке рішення. Що скаже Лірон, коли до нього зненацька з’явиться оцей чужий хлопчисько? (Який, звичайно, може все пояснити.)

Одне слово, до Лірона! Лірон — це безпека. Слід сподіватися.