Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

Читати книгу - "Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…"

180
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 60
Перейти на сторінку:
8 травня 201… року] Любов і смерть королеви Барбари

Нам, людям двадцять першого століття, ніч народження майбутньої королеви уявляється в романтичному антуражі. Відлуння її першого крику блукає освітленим непевним рудим полум’ям смолоскипів магнатським замком, досягає темного громаддя безкрайніх литовських лісів (які у шістнадцятому столітті й направду заслуговували називатись безкрайніми). Зачувши це відлуння, ведмеді й вовки на мить відриваються від своїх нічних трапез, задирають скривавлені морди й виють-рикають на попільно-срібний місяць, своєрідно вітаючи народження однієї з найлегендарніших красунь героїчного чінквеченте, чий славний рід вівся через Віршуля, Сірпута й Остика від Ліздейки, верховного мага язичницької Литви часів великого князя Гедимінаса.

Насправді це лише романтичне фентезі й шаблонна літературщина. Донька віленського каштеляна Юрія (Георгіуса) Радзивіла та Барбари Коланки народилась, радше за все, 6 грудня 1522 року у Віленській цитаделі (варіант – у Дубинківському замку) при щирих молитвах столичного князя Церкви та усього підкореного йому кліру. На гравюрі Пітера Босе, що зображує родове дерево Радзивілів, квітка з іменем Барбари, королеви Польської, скромно квітне поряд з пишною трояндою її брата Миколи V Рудого. Обидві квітки гравер розташував на могутній гілці, що йде від батька Юрія й, відповідно, діда Барбари – Миколи ІІ Радзивіловича (+1510), канцлера Великого князівства Литовського – войовничого переможця татар, будівника соборів, істинного засновника династії [13].

Хроністи Ян Пенкальський, Августин Ротундас та Альбертас Каялович створили канонічний для сім’ї міф, у якому рід Миколи ІІ ведеться від князів Гедиміновичів. Теперішні історики певні лише щодо одного канцлерового предка – каштеляна Остика, на печатках якого, датованих 1431–1434 роками, можна побачити герб Радзивілів – три сигнальні труби, що правосторонньою «свастикою» розходяться з центру геральдичного щита. Князем Остик не був і походив із служилої шляхти. Радзивіли біржанської та дубінковської гілок здобули княжий титул Священної Римської імперії лише у 1547 році. Здобули, власне, завдяки королівському шлюбові Барбари.

Так кохання роздає булави і творить історію.

Прижиттєві портрети (на штиб післяшлюбного, роботи фон Калькара [14]) надто кострубаті і ми покладаємось на інтуїцію митців пізніших часів – Матейка, Зіммера, Герсона і Орди – коли намагаємось уявити обличчя Радзивілівни, що так вражало сучасників досконалістю та чуттєвістю форм. Високе, підкреслене зачіскою, чоло, бездоганно окреслений римський ніс, акуратні губи і великі темні широко розставлені й виразно гіпнотичні очі.

Її рідкісну «сарматську» вроду хроністи відмічають вже у 1535 році, коли дівчинці ще не виповнилось тринадцяти. У неповні п’ятнадцять вона стає дружиною казково багатого новогрудського воєводи Гаштольда, який після шлюбу відписав юній дружині своїх володінь на суму вісім тисяч кіп грошей, що дорівнювало витратам на невелику європейську війну. Молода жінка стала однією з найзаможніших володарок Речі Посполитої й оточила себе відповідною розкішшю. Сучасників вражали її виїзди в оздоблених золотом і сапфірами каретах, запряжених шестірками коней такого шляхетного вигляду і походження, що й королівські конюші від заздрощів вкривались бурячковими плямами.

Імперський посол, що, мандруючи до Московії, гостював у володіннях Гаштольдів, був зачарований юною красунею, котра вільно володіла мовами, грала в шахи, цитувала античних класиків й при тому поводилась з благородною стриманістю, як і належало молодій дружині старіючого магната. Посол, серед інших вражень від лісового краю, відписав імператорові Карлу V про «литовське чудо». Він описував білу шкіру її лиця, якому так пасували розкішні перлини, вишукані ланцюжки з діамантами та індійськими смарагдами і персні, кожен з яких вартував цілого замку. Але особливо послові сподобались її очі. Виразні, живі і розумні, у яких однаково добре почувала себе і веселість юності, і тиха задумливість заміжньої жінки, і вольова гроза повелительки.

Слава Барбари, таким чином, ширилась й досягла вух її ровесника, молодого польського монарха Сигізмунда ІІ Августа з Ягелонів. Дехто каже, що це сталось вже по смерті Гаштольда у 1542 році, але є підозри, що Сигізмунд чув про вродливу литовку ще в ті часи, коли і майбутня королева та він сам ще перебували у перших шлюбах.

Як би там не було, але перша їхня зустріч відбулась у квітні 1544 року, коли молодий вдівець Сигізмунд прибув до столиці Великого князівства знайомитись з Литвою і своїми підданими, що населяли бунтівний край, який останнім в Європі відрікся від віри предків і прийняв Христа. Єзуїти попереджали короля, що древнє чаклунство тайно квітне в дрімучих дібровах та застерігали суверена від відьомських заклять. Може й недарма застерігали.

Праправнучка жерця Ліздейки була серед дам, що їх запросили на урочисте прийняття, влаштоване Віленським каштеляном та усім литовським шляхетством на честь візитації короля. Бенкет з тридцятьма вісьмома змінами страв тривав від обіду до пізньої ночі, коли слуги запалили сім тисяч свічок у люстрах і канделябрах. Але вже від третьої страви їжа перестала цікавити монарха. Він побачив Барбару і втратив спокій. Всі хроністи одностайні: це було кохання з першого погляду, кохання-вибух, кохання-божевілля, кохання-блискавка. Сигізмунд прикипів до молодої удови, сподівання інших литовок розбились під поглядом її темних очей, немов галерний флот під молотом балтійського шторму.

Це кохання зміцнилось й розквітло на тлі бенкетів, лицарських турнирів й багатолюдних полювань, котрі так полюбляла темноока донька і онука воїнів. В ім’я коханої Сигізмунд творив неабиякі подвиги. Він переслідував оленів, вступав в однобій з ведмедями та рисями, а одного разу вполював велетенського вепра, можливо останнього із тих, нині вже легендарних диків Європи, котрі досягали ваги у півтонни, чий мозолястий панцир не пробивали ані мечі, ані мушкетні кулі. Бій короля з чудовиськом увійшов до хронік століття. Вкритий кров’ю розпоротих собак і мисливців, велетенський вепр пробивав собі шлях до свободи. Звір не зважав на списи, що стирчали з його хребта, на рани й прострілене рило. Ще трохи й непролазні хащі Великої пущі мали відділити його від недобитих псів і галасливої юрби загонщиків. В очеретах заповідних мочарів він зміг би відлежатись і загоїти рани.

Але на шляху звіра став Сигізмунд Август з іспанською алебардою, запозиченою в королівського охоронця. Патріоти натомість кажуть, що

1 ... 18 19 20 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…"