Читати книгу - "Про відважного Барвінка та коника Дзвоника"
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Знатимеш усе, А тебе у нашім царстві Пилом занесе! — І ніхто сюди не прийде, — Поглумився цар, — Тільки ранньою весною Заспіва комар.
А Барвінок глянув гордо. Як герою й слід. Один день в тюрмі посидів, А вже схуд і зблід… Та міцна у нього воля І тверда рука — Він зненацька вирвав зброю В Рогача-жука. І загнав ножаку просто Катові в живіт. У царя перед очима Загойдався світ. Крикнув він, блискучу шпагу Витягши свою: — Зараз царською рукою Я його уб’ю! Як смикнувся, як рвонувся — Перекинув трон. Тут неждано появився В небі Махаон. Крильця. ми махає. Мов барвиста пташка, А на спинці в нього Дівчинка Ромашка. Дівчинка Ромашка Кинула драбинку: — Лізь до мене швидше, Не зівай, Барвінку! Учепився хлопчик За драбинку цупко:
— Зараз біля тебе Буду я, голубко! І поліз на небо По міцній драбинці… — Жди, — гукнув, — Осоте, Привезу гостинці! І на Махаоні Полетіли друзі. Цяткою розтали Десь на виднокрузі. Блекота зомліла. Тхір роззявив рота. Зупинилось серце У царя Осота. Кропива колюча Вдвох із Лободою Самодержця ледве Відлили водою. Військо довгоносих Шугонуло в нори. Заволав Тхоряка: — Горе ж мені, горе! Доле ж моя, доле, Заблудила де ти? Знов мені не їсти Курячі котлети!
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Сіло сонце за горою, Обрій квітне, наче мак.
Що то лине в синім небі, Вертоліт, а чи літак? Махаон летить крилатий Крізь тумани голубі, Наших друзів із полену Він виносить на собі… Не іржання, не сюрчання — З яру чуть щасливий сміх: То побачив коник Дзвоник Двох улюбленців своїх. Йде метелик на посадку. Ось дорога. Ось стерня. Мить іще — і обнімають Друзі вірного коня. Він танцює, він гарцює — Він підків не береже. То почне сюрчати дзвінко. То щасливо заірже. Махаон дивився збоку. І в душі радів за всіх. Потім чемно попрощався І полинув до своїх. А Ромашка вслід гукнула: — Залітай тепер до нас! Я зварю узвар солодкий. Приготую свіжий квас. Сів Барвінок на травичку: — Як я воленьку люблю! — Швидко дівчинка нарвала І козельців, і щавлю. Сіли друзі до вечері, Лиш зійшла ясна зоря. Мимо біг вухатий зайчик — Їм позичив сухаря… І сказав Барвінок тихо. Як поїли всі харчі; — Треба царство бур’яняче Зруйнувати уночі! — Схаменись, — Ромашка мовить. Ти вже зразу за своє! — Підморгнув Барвінок хитро; — В мене думка свіжа є!
***
Що за гуркіт, що за гомін Із-за гаю, з-за гори? То на зяб орати їдуть Добрі коні—трактори.
А Барвінок глянув гордо. Як герою й слід. Один день в тюрмі посидів, А вже схуд і зблід… Та міцна у нього воля І тверда рука — Він зненацька вирвав зброю В Рогача-жука. І загнав ножаку просто Катові в живіт. У царя перед очима Загойдався світ. Крикнув він, блискучу шпагу Витягши свою: — Зараз царською рукою Я його уб’ю! Як смикнувся, як рвонувся — Перекинув трон. Тут неждано появився В небі Махаон. Крильця. ми махає. Мов барвиста пташка, А на спинці в нього Дівчинка Ромашка. Дівчинка Ромашка Кинула драбинку: — Лізь до мене швидше, Не зівай, Барвінку! Учепився хлопчик За драбинку цупко:
— Зараз біля тебе Буду я, голубко! І поліз на небо По міцній драбинці… — Жди, — гукнув, — Осоте, Привезу гостинці! І на Махаоні Полетіли друзі. Цяткою розтали Десь на виднокрузі. Блекота зомліла. Тхір роззявив рота. Зупинилось серце У царя Осота. Кропива колюча Вдвох із Лободою Самодержця ледве Відлили водою. Військо довгоносих Шугонуло в нори. Заволав Тхоряка: — Горе ж мені, горе! Доле ж моя, доле, Заблудила де ти? Знов мені не їсти Курячі котлети!
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Сіло сонце за горою, Обрій квітне, наче мак.
Що то лине в синім небі, Вертоліт, а чи літак? Махаон летить крилатий Крізь тумани голубі, Наших друзів із полену Він виносить на собі… Не іржання, не сюрчання — З яру чуть щасливий сміх: То побачив коник Дзвоник Двох улюбленців своїх. Йде метелик на посадку. Ось дорога. Ось стерня. Мить іще — і обнімають Друзі вірного коня. Він танцює, він гарцює — Він підків не береже. То почне сюрчати дзвінко. То щасливо заірже. Махаон дивився збоку. І в душі радів за всіх. Потім чемно попрощався І полинув до своїх. А Ромашка вслід гукнула: — Залітай тепер до нас! Я зварю узвар солодкий. Приготую свіжий квас. Сів Барвінок на травичку: — Як я воленьку люблю! — Швидко дівчинка нарвала І козельців, і щавлю. Сіли друзі до вечері, Лиш зійшла ясна зоря. Мимо біг вухатий зайчик — Їм позичив сухаря… І сказав Барвінок тихо. Як поїли всі харчі; — Треба царство бур’яняче Зруйнувати уночі! — Схаменись, — Ромашка мовить. Ти вже зразу за своє! — Підморгнув Барвінок хитро; — В мене думка свіжа є!
***
Що за гуркіт, що за гомін Із-за гаю, з-за гори? То на зяб орати їдуть Добрі коні—трактори.
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про відважного Барвінка та коника Дзвоника», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Про відважного Барвінка та коника Дзвоника» жанру - Дитячі книги 🧒📖🌈:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Про відважного Барвінка та коника Дзвоника"