Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

160
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 232
Перейти на сторінку:
Кубка світу і переможець більш як шістдесяти великих турнірів. Тільки ця жива легенда і я.

Всі ті крикуни, що кидали під ноги на трибунах пластикові тарілки, поруділі від синтетичної гірчиці, пластикові стаканчики з лишками синтетичного пива та недокурки, думали, що він непереможний. Та сьогодні на них чекало здивування. Кров у моїх легенях уже кипіла, але в ногах ще зоставалося досить сили.

Я кинувся вперед. Скеляста плита була відшліфована, як скло. З-під його шипів бризкала рідка брунатна твань, важкі пекучі краплі змушували часто кліпати, а Урмін на це й розраховував. Він зробив такий потужний ривок, якого ще ніколи нікому не щастило зробити. Трибуни були в захваті, стадіон кипів.

Саме такий відеозапис прокручував мені тренер тисячу разів, тисячу разів я біг останні метри дистанції, коли потім, ледве не стогнучи від болю в м’язах, лягав спати, і тихе дзижчання кондиціонера відтворювало в голові все, аж до виття арени.

Урмін озирнувся, й очі його потемніли від здивування — він побачив мене лише за три кроки позаду. Та наступної миті все змінилося. Стадіон, мов цілісний організм, як поранене доісторичне чудовисько, болісно зітхнув. Урмінова майка зникла, шлях до фінішу був вільний. Але ось над поверхнею ріденького смердючого болота виринула голова, покрита пасмами злиплого волосся. Виринула, тоді знову занурилась у твань.

Я сягнув рукою, намацав і потяг з усієї сили, яка тільки в мене лишилась. Урмін захлинався від гострого кашлю, мабуть, сапнув легенями болота. Трибуни вибухнули свистом невдоволення, і я марно намагався збагнути, чому та юрба сердиться.

Нас випередила вже ціла група бігунів. Я був у розпачі — втратити таку можливість!

Біжучи вгору, ми трималися неприродно, по наших прізвищах на червоних майках стікала грязюка. Ми нагадували символічну скульптурну групу — виснаження.

А потім я відчув, як мене хтось веде або, швидше, тягне вогким бетонованим коридором у підземелля. Вже у роздягальні я наткнувся на масивний стіл.

Тренер Зозінго засунув м’які пальці в мій чуб, що злипся від крові. Я несвідомо крикнув, і біль відразу привів мене до тями.

— Чому ти не виграєш Великих призів? Тоді в тебе не кидатимуть камінням, — сказав тренер тоном, яким рідко говорив.

— Зозі, — мовив я, — невже ти не розумієш? А якби він у тому болоті…

— А що тобі до того? Ти бігун чи санітар? Йолопе! Стільки років тренуєшся, мов божевільний, а тепер угавив такий шанс!..

— Якби він не…

Найбільше мене пригнічувало те, що він мав цілковиту рацію, я повівся, мов несусвітенний йолоп.

— Подібні йолопи колись вигравали бодай «за джентльменство».

— Що вигравали?

— А, нічого…

Я часом його не розумів. Напевне, через те, що він, власне, годився бути мені батьком. З голосу його я відчував, що злість Зозінго минула, а цього мені й треба було.

Лежати стало приємно. Стіни, обкладені заспокійливими зеленими кахлями, лагідно гріли. Крізь їхні мікроскопічні пори проходило повітря, очищене потужними пиловловлювачами, збагачене киснем і насичене приємним свіжим запахом. У кутку стояв холодильник. У ньому, як завжди, булькав вітамінний напій з фізіологічним розчином. Синюватий струмінь найчистішої води, що наповнювала басейн, шумів і пінився. Я знав, центральний мозок, який укладено десь під нашими ногами, за допомогою своїх електронних органів виконає кожне моє бажання, якщо його програма вважатиме це за потрібне.

Мені завжди подобалося дивитись на руки Зозінго. Пухленькі, ніжні, смішні і в той же час дужі. Мій тренер ніколи не користувався масажним пристроєм, робив масаж сам. Під його руками м’язи мої розслаблювалися, ніби в мене втирали не масло, а сам еліксир життя.

Зозінго на відміну від мене не старів. Голова в нього була кругла, мов кавун, а волосся лишилося тільки на скронях та потилиці. Але зморщок на темному обличчі не збільшувалося.

Від швидкого дихання рожеві губи його так відкопилювалися, що він нагадував порося. Б’юсь об заклад, він не пробіг би й півкілометра.

Зозінго навпомацки сягнув у потерту сумку, яку пильно беріг, ніби в ній були не пляшечки, ампули, бинти, а золото. Капнувши на долоню темної рідини, Зозінго натер мені поранене місце, я навіть вивернутися не встиг, лише застогнав од болю і докірливо подивився на нього.

— А тепер у воду! — наказав він.

Коли я виліз із басейну, болю вже не було. Рана гоїлася з неймовірною швидкістю.

— Ти не тільки класний масажист, а ще й знахар! — посміхався я. — Була б свята інквізиція, мав би ти клопіт.

— Все в ось цій сумці! — з трохи перебільшеним пафосом сказав Зозінго. — Я її ні на що не проміняю!

— А я й не збираюся в тебе її вимінювати.

— Вона тобі ні до чого. Тут у мене такі речі, на яких люди вже давно перестали розумітися.

Це не вперше він так поводив себе. Час від часу на нього щось находило.

— Головне — знати, в чому сенс життя, — сказав я йому, але він був нечутливий до гумору.

— Тобі ніколи не спадало на думку, що ми земляки? — запитав він несподівано.

Земляки? Бо вже чотири роки день у день разом? Ми часом дратували один одного, про деякі речі взагалі не розмовляли. Про що він тепер говорив? Про минуле? А чи було воно в мене взагалі?

— Ти наче якось казав мені, що народився десь у Південній Америці… — пригадав я давню подію.

— А ти хіба ні?

— Не було б серії Великих призів, я нізащо не вибрався б з Європи.

— А де ти навчився бігати?

— Це в мене від природи, а ти, Зозінго, зумів розвинути мої здібності.

— У дитячому будинку, — пригадував я вголос, — був один вихователь, він перший мене помітив. Він літав на змагання бозна-куди, а коли не міг, то не відходив од мультивізора. Знав абсолютно всіх чемпіонів, володарів Кубка

1 ... 18 19 20 ... 232
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"