Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

вирішив діяти згідно з тим принципом: отже, він не візьме на віру відкриття свого племінника, поки не зможе пояснити його, а скільки він міг бачити, то для цього йому доведеться покластися щонайменше на Промисел Божий, на безпосереднє Його Втручання. Застосувавши «прадідівський», але ефективний і досі, метод «бритви Оккама»[37], Креґер вирішив, що найімовірнішим тут було те, що Рольф припустився помилки, а якщо так, то знайти її буде досить легко.

Утім, на превелике здивування дядечка Пауля, ця справа виявилась украй важкою. Аналіз даних радіолокаційного зондування на той момент перетворився вже на відточене роками справжнє мистецтво, і тому відповідь, яку після тривалої затримки один за одним давали Паулеві експерти, з якими той консультувався, була однакова. А також однаковим було запитання, що вони при цьому ставили:

— А де ви дістали ці дані?

— Вибачайте, — відповідав він, — але розповідати про це я не маю права.

Тож далі треба було припустити, що неможливе все ж таки виявилося правдою, та й почати пошук відповідної літератури. Робота передбачалася велетенська, бо доктор навіть не уявляв собі, до чого братися передусім. Не підлягало сумніву лиш одне: пряма лобова атака була приречена на невдачу. Це мало б такий самий вигляд, якби Рентґен наступного ж ранку після відкриття ним Х-променів, названих потім його ім’ям, почав би дошукуватися до пояснення цього явища у фізичних журналах свого часу. Інформація ж бо, що була йому необхідна тоді, з’явилася лише за багато років потому.

Але залишалась іще принаймні невеличка надія, що те, що він шукає, чаїться десь у неосяжних нетрях уже наявних наукових знань. Повільно та без поспіху Пауль Креґер створив автоматичну пошукову програму, яка змогла б методом виключення опрацювати всю можливу інформацію. Вона повинна була відразу ж відкидати всі дані, які мали стосунок до Землі — а їх, безумовно, мало налічуватися мільйони, — та повністю зосередитися на «позаземних».

Однією з переваг високого становища доктора Креґера був необмежений доступ до комп’ютерних мереж — це було частиною його гонорару, яку він зазвичай вимагав від різноманітних організацій, котрим потрібні були його знання. Тож хай би яким дорогим міг виявитися пошук потрібної інформації, докторові не довелося б хвилюватися за рахунок.

А той рахунок, як потім виявилося, був напрочуд невеликий. Креґерові пощастило: пошук завершився вже за дві години тридцять сім хвилин на посиланні номер 21456.

Докторові вистачило й одного лише заголовка. Пауль був такий схвильований, що його власний робот-секретар відмовився розпізнавати голос свого хазяїна, тож команду на повний видрук знайденого файлу Креґерові довелося повторити.

Журнал «Нейчер» опублікував цю статтю ще в 1981-му — майже за п’ять років до народження Пауля! — і доктор, швидко пробігши очима короткий текст, який умістився на одній сторінці, переконався, що його племінник від початку мав рацію… а на додачу, що не менш важливо, Пауль дізнався, як саме могло з’явитися таке диво, як гора Зевс.

Редактор того — вісімдесятирічної давнини — журналу, як видно, мав гарне почуття гумору: якась там стаття, де йшлося про ядра зовнішніх планет, навряд чи привернула б до себе увагу пересічного читача, одначе ця мала навдивовижу вдалу та дотепну назву. Робот-секретар одразу ж пояснив хазяїнові, що то були слова з добре відомої колись пісні, але безпосередньо справи це не стосувалося.

У всякому разі, Пауль Креґер (якось так вийшло) ніколи не чув ні про «Бітлз», ні про їхні психоделічні фантазії.

Частина ІІ. Долина Чорного Снігу

Розділ 15. Рандеву

А тим часом комета Галлея опинилася так близько, що буквально зникла з поля зору: за іронією долі, спостерігачам, які перебували о цій порі на Землі, було набагато простіше побачити хвіст, що простягнувся на п’ятдесят мільйонів кілометрів під прямим кутом до її орбіти та був схожий на вимпел, який майорів під невидимим повівом «сонячного вітру».

Вранці того дня, коли мало статися рандеву з кометою, Гейвуд Флойд після важкого сну прокинувся з передчуттям тривоги. Зазвичай він снів не бачив — або принаймні не пам’ятав їх, — але цього разу на його стан, безперечно, вплинуло передчуття тієї хвильної події, яка мала статися в найближчі кілька годин. А ще — його трохи схвилювало повідомлення від Керолайн, у якому та запитувала, чи не чув він щось про Кріса останнім часом? У відповідь Флойд відправив радіоповідомлення, в якому дещо стисло зауважив, що Кріс не завдав був собі клопоту навіть подякувати, коли він допоміг йому дістати своє нинішнє призначення на космічний корабель «Космос» — рідний брат «Юніверсу» ― і цілком можливо, що служба на маршруті «Земля — Місяць» уже встигла набриднути, і в цей момент він підшукував собі щось цікавіше.

— А ми, — сказав Флойд на додачу, — як завжди, почуємо про нього, коли йому забажається.

Відразу після сніданку пасажири та команда науковців зібралися, щоб почути від капітана Сміта останні настанови. Науковцям, майже напевне, це було не потрібно, але якщо попервах вони й відчували деяке невдоволення, то начисто припинили своє дитиняче вередування, щойно взріли на головному екрані воістину неземне видовище.

Те, у що в ці хвилини влітав «Юніверс», найбільше скидалося не на хвіст комети, а на туманність. Тепер усе небо попереду зорельота було чимось схоже на невиразну білувату імлу — не одноманітну, а поцятковану темнішими згустками та помережану світляними смугами і струменями, подібними до язиків яскравого полум’я, які виривалися навсібіч із певної точки в центрі зображення. При наявному збільшенні ядро комети мало вигляд ледве помітної, крихітної чорної цяточки — та все ж було очевидно, що саме та цяточка і є джерело всіх «спецефектів» довкруж неї.

— За три години двигун вимкнемо, — повідомив капітан. — На той час між нами та ядром залишиться лише близько тисячі кілометрів, а швидкості нашого корабля та комети стануть майже однаковими. Тоді ми проведемо остаточне обстеження і виберемо місце для посадки.

Отже, рівно о дванадцятій нуль-нуль ми станемо невагомі. А перед тим ваші каютні стюарди перевірять, щоб усі речі були складені правильно. Те, що відбуватиметься потім, буде схоже на розворот корабля, за винятком того, що цього разу це триватиме вже не дві години, а три дні, поки сила тяжіння не з’явиться знову.

А як щодо гравітації самої комети Галлея, запитаєте ви? Не беріть у голову: менше ніж один сантиметр за секунду у квадраті — це всього лише десь одна тисячна від земної. Ви помітите її дію, тільки якщо змарнуєте на це купу часу. Якомусь предмету, щоб упасти на поверхню комети з метрової