Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

На відміну від своїх побожних предків, доктор Креґер не вірив у Бога, до якого ті звертались у критичні моменти чи опинившись у безвиході. Тепер же він майже шкодував, що не вірив, але навіть якби і вмів молитися, то навряд чи це допомогло б. І, коли він сідав за комп’ютер та під’єднувався до баз даних, йому зоставалося лише сподіватися, що його племінник і справді зробив надзвичайно важливе відкриття, а не… просто напатякав йому сім мішків гречаної вовни. Але чи міг Отець Небесний наяву вчинити таку нечувану витівку над родом людським, над чадами Своїми? І тут Пауль пригадав відоме висловлювання Айнштайна про те, що Господь Бог витончений, але не зловмисний.

Досить уже витати в хмарах, сказав собі доктор Пауль Креґер. Усі твої симпатії чи антипатії, твої сподівання чи побоювання не мають жодного стосунку до цього питання.

Те, що сталося, він сприйняв як виклик, кинутий йому через половину Сонячної системи, і він не заспокоїться тепер, поки не розкриє всієї правди.

Розділ 13. «Але нам ніхто не казав брати купальники…»

Капітан Сміт приберіг свій маленький сюрприз аж до п’ятого дня — до моменту, коли до повороту на зворотний курс лишалося всього кілька годин. Його оголошення, як він і чекав, було сприйняте вкрай скептично.

Першим зі ступору вийшов Віктор Вілліс:

— Плавальний басейн! На космічному кораблі! Ви, певне, жартуєте!

На ці слова капітан відкинувся назад і, здавалося, от-от сповниться невимовного блаженства. При цьому він широкою, відкритою усмішкою обдарував Гейвуда Флойда, що був уже в це втаємничений.

— Гадаю, Колумб був би неабияк вражений тим, як зручно обладнані кораблі, які з’явилися після нього.

— А є там трамплін для стрибків у воду? — мрійливо запитав Ґрінберґ. — Колись я був чемпіоном коледжу.

— Де-факто — так. Заввишки лише п’ять метрів, але при нашій номінальній одній десятій g це дасть вам цілих три секунди вільного падіння. А якщо захочете довше, я впевнений, що містер Кертіс буде радий зменшити тягу.

— Серйозно? — сухо промовив головний інженер. — І начисто перепаскудити всі зроблені мною розрахунки траєкторії нашого польоту? І це вже не кажучи про ризик виповзання води — поверхневий натяг, знаєте…

— А хіба не будували вже колись на одній космічній станції плавальний басейн у вигляді сфери? — запитав хтось із присутніх.

— Пробували в центральній частині «колеса» «Пастера» — ще до того, як воно почало обертатися, — відповів Флойд. — І та споруда виявилась абсолютно непрактичною. При нульовій силі тяжіння вона мала бути повністю закритою. А якби ви, скажімо, запанікували, то дуже легко могли б утонути у велетенській водяній кулі.

— Це один зі способів потрапити до Книги рекордів — «перша людина, що втонула в космосі»…

— Але нам ніхто не казав брати купальники, — поскаржилася Меґґі М’Бала.

— Мабуть, хоча б тим, хто носить купальники, це таки слід було сказати, — шепнув на вухо Флойдові Михайлович.

Капітан Сміт, закликаючи до тиші, постукав по столу.

— Увага, будь ласка! Я маю важливіше повідомлення. Як вам відомо, опівночі ми досягнемо максимальної швидкості, і нам доведеться почати гальмування. Тож о двадцять третій нуль-нуль двигун вимкнемо, а корабель розвернемо у зворотний бік. І до першої нуль-нуль, коли двигун запустимо знову, в нас буде дві години повної невагомості.

— Отже, як ви розумієте, — продовжив він, — екіпаж на ту пору буде дуже зайнятий: ми скористаємося цією нагодою, щоб оглянути корпус та перевірити двигун, поки той буде вимкнений. Тому я наполегливо раджу вам усім у цей час перебувати у своїх ліжках, пристебнувшись пасами безпеки. А стюарди тим часом перевірять, чи нема десь незафіксованих предметів, які, коли знову з’явиться гравітація, можуть стати джерелом небезпеки. Питання?

Запала глибока тиша, наче пасажири й досі перебували під певним враженням від нежданого сюрпризу й ще не вирішили остаточно, як до того басейну ставитися.

— Я чекав, що ви запитаєте мене про економічний складник такої розкоші, та, хоч ви цього й не зробили, все одно скажу. Це аж ніяк не розкіш, бо не коштує нічогісінько. А крім того, ми сподіваємося, що в майбутніх подорожах від цього буде вельми велика користь.

— Річ у тім, — вів далі капітан, — що як реактивну масу ми маємо нести в наших паливних баках п’ять тисяч тонн води — і ми можемо скористатися цим з максимальною для себе вигодою. Бак номер один наразі порожній на три чверті. Ми таким і залишимо його аж до кінця подорожі. Отже, завтра після сніданку… побачимось унизу — на пляжі…

Враховуючи той поспіх, з яким готували «Юніверс» до першого виходу в космос, можна було тільки дивуватися, яку величезну роботу проведено заради якоїсь третьорядної дрібнички.

«Пляжем» була металева платформа завширшки десь метрів зо п’ять, яка, вигинаючись уздовж стінки, простягалася всередині величезного паливного бака на третину його обводу. І хоча дальня стіна була лише за якихось двадцять метрів, однак майстерно проєктовані на неї зображення створювали ілюзію нескінченності: десь на половині цієї дистанції, наче просто з хвиль, на світ Божий з’являлися серфінгісти й пливли на своїх дошках до берега, до якого вони ніколи не доберуться, а за ними, ген удалині, під усіма вітрилами летів уздовж самісінького обрію прекрасний пасажирський кліпер, в обрисах якого будь-який туристичний агент умить упізнав би «Тай-Пан», яким володіла «Морехідно-космоплавна корпорація Цунґа».

Для повноти ж ілюзії під ноги насипано піску, злегка намагнеченого, щоб не розпорошувався надто далеко від потрібного місця, а сам оцей коротесенький пляжик закінчувався пальмовим гайочком, який мав вигляд зовсім як справжній, якщо його не роздивлялись упритул. Цю ідилічну картину завершувало пекуче тропічне сонце над головою, і важко було повірити, що в цей самий момент за цими самими стінами реальне Сонце світить удвічі сильніше, ніж на будь-якому земному пляжі.

У такому обмеженому просторі, який був у його розпорядженні, дизайнер виконав свою роботу просто фантастично й фактично перевершив сам себе. І здавалося трохи несправедливим почути потім від Ґрінберґа, коли той поремствував:

— Шкода, що немає прибою…

Розділ 14. Пошук інформації

У науці є хороший принцип: не сприймати серйозно жодний «факт», хоч би яким доведеним той здавався, поки він добре не впишеться в котрусь із загальновизнаних систем стандартів. Часом, правда, буває, що глибше вивчення якогось факту може зруйнувати звичні шаблони та спонукати до побудови нових, але таке трапляється вкрай рідко. Нові Галілеї та Айнштайни з’являються зазвичай нечасто — не частіше, ніж раз на століття, — що для душевної рівноваги людства якраз те, що треба.

І доктор Креґер цілком і повністю