ж змогли отримати в Христа, Господа нашого, прощення гріхів наших". Тоді Саприкій роздер на собі одяг свій і з великою люттю звелів обох сестер тих зв'язати в одне, з'єднавши їм хребти їхні, і вкласти в бочку смоляну, і, обклавши дровами, спалити їх. Вони ж взивали до Бога, говорили: "Господи, Ісусе Христе, прийми покаяння наше і подай нам прощення". Коли спалювали жінок тих, Доротея свята, на те дивлячися, веселилася і крикнула до них, говорячи: "Ідіть переді мною, сестри, і переконайтеся в прощенні гріхів ваших, і довідайтеся, що вінець мучеництва, який ви раніше згубили, нині, без сумніву, здобудете. Вийде назустріч вам милосердний Отець, радіючи через блудного сина повернення, і обійме вас, і, як щирих своїх доньок, прославить, і возвеличить перед ангелами Своїми, і в лику святих мучениць учинить вас". І так святі жінки ті Христина і Каліста, сестри рідні, у покаянні страдницьки померли, з прощенням і вінець перемоги від Христа прийняли. Саприкій же звелів святу Доротею знову на муки взяти і, повісивши, мучити, як же і спершу. Свята ж в муках такою була охоплена веселістю, наче вже входила в Оселю любого Жениха свого Христа. І говорив до неї Саприкій: "Що це таке, що лицем своїм таку вдаєш собі радість і, в муках будучи, весела виглядаєш?" Відповіла свята: "Ніколи-бо через ціле своє життя так не раділа, як нині, а найперше радію за душі тих, яких диявол через тебе відняв у Бога, через мене ж прийняв знову їх Христос. Нині на Небесах бенкет великий, радіють-бо за душі ті ангели, веселяться архангели, разом і всі святі апостоли, і мученики, і пророки торжествують, поспіши-бо, о Саприкію, і роби швидко, що маєш робити, щоб і я змогла до веселости святих перейти зразу. І возрадуюся з тими на Небесах, з ким же плакала на землі". Тоді Саприкій звелів свічами палаючими обпалювати мученицю — вона ж більше й більше веселилася і лице світле та радісне судді показувала, тоді крикнула до нього: "Окаянний, нічим ти є з ідолами своїми!" Знявши ж її з дерева, кат звелів кулаками в лице її бити: "Хай буде, — казав, — бите лице, що наругу чинить мені". Коли били святу, не переставала радіти, і знемогли ті, що били її. Тоді ігемон дав вирок смертний на неї такий: "Доротею, горду дівчину, яка не захотіла принести жертву богам безсмертним і живою бути, але захотіла добровільно померти невідомо задля якого чоловіка, що називається Христос, наказуємо потяти мечем". Це почувши, свята мучениця Доротея велегласно мовила: "Дякую Тобі, душелюбче Христе, що прикликаєш мене в Рай Свій і в Оселю Свою, Пресвятий, мене вводиш". Коли ж свята мучениця, на смерть ведена, виходила з претору, схоластик один на ім'я Теофіл, радник ігемона, крикнув до неї, знущаючись: "Чуєш ти, Невісто Христова, пошли мені яблука і квіти шипкові з раю Жениха твого". Свята ж Доротея мовила: "Направду зроблю те". Коли прийшла вона на місце усічення, попросила спекулятора, щоб дозволив їй трохи помолитися до Бога свого, і, коли закінчила молитву, став перед нею Ангел Господній в образі малого хлопця, прекрасного вельми, несучи в пелені чистій три яблука предобрі і три квітки троянди червоної. До нього ж мовила свята: "Прошу тебе, занеси їх Теофілові і скажи йому: "Ось маєш, що просив". Те мовивши, схилила під меч святу свою голову, і усічена була — пішла, торжествуючи, до Христа Господа, Жениха свого, Його ж з юности полюбила, і прийняла вінець перемоги з рук Господніх в Оселі Його нетлінній.
Теофіл же підсміхався з обіцянки святої дівчини Доротеї, розповідав друзям і одноліткам своїм, кажучи: "Нині, коли вели на смерть Доротею, яка називала себе Христовою Невістою і в Його Рай увійти нахвалялася, сказав я до неї: "Слухай ти, Христова Невісто, коли увійдеш в Рай Жениха твого, пошли мені звідти троянди і яблука. Вона ж відповіла мені: "Справді пошлю тобі". Це говорив Теофіл до друзів своїх, заливаючися сміхом, і ось раптом став перед ним ангел той із трьома яблуками найкращими і з трьома прекрасними квітками і мовив йому: "Ось, як же обіцяла тобі свята діва Доротея, послала тобі з Раю Жениха свого". Тоді Теофіл, яблука і квіти бачивши і в руку їх взявши, великим возвав голосом, кажучи: "Істинним Богом є Христос, і нема неправди в Ньому жодної". Казали йому друзі й однолітки: "Чи ти біснуєшся, Теофіле, чи глумишся?" Відповів їм Теофіл: "Не біснуюся, не глумлюся, але розум здоровий велить мені, щоб вірив я в Істинного Бога Ісуса Христа". Питали ж його ті: "Чого раптом почав взивати так?" Сказав їм Теофіл: "Скажіть мені, який нині місяць?" Відповіли йому: "Лютий". Сказав їм Теофіл: "Цілу Кападокію у цей час зима, мороз і лід покривають, і нема ні одного дерева чи билини, щоб листям своїм прикрашалися, і звідки ці квіти й ці яблука з власними своїми гілочками і листочками, ви думаєте? Те кажучи, показував їм яблука і трояндові квіти. Вони ж, їх бачивши, і збагнувши, і пахощі їхні великі почувши, дивувалися і говорили: "Ми ані у звичний для плодів і квітів час такого не бачили". Сказав їм Теофіл: "Я вважав діву Доротею, на смерть ведену, немудрою, що Женихом своїм називала Христа і Рай Його згадувала, сказав-бо до неї, як до божевільної, насміхаючися: "Коли прийдеш у Рай Жениха, пошли мені звідти яблука і квіти". Вона ж мені відповіла: "Справді пошлю тобі". Я ж сміявся зі слів її, і ось несподівано після усічення її став переді мною хлопець, малий віком, так наче років чотирьох, краси невимовної, про нього ж не думав, що він щось уміє промовляти. Він же, торкнувшися мене, почав, наче дорослий муж, говорити до мене, кажучи: "Діва свята Доротея, як же обіцяла, прислала тобі дари з Раю Жениха свого". Те мовивши і це, прислане, в руки мені давши, невидимий став". І возвав знову Теофіл, говорячи: "Блаженні ті, що в Христа вірять і страждають в ім'я Його, Він-бо є істинним Богом, і кожен, хто в Нього вірує, премудрий є справді". Таке й тому подібне взивав Теофіл, як увійшли деякі до ігемона і сказали йому: "Схоластик твій Теофіл, який дотепер ненавидів християн і убивчої їм смерти шукав, той нині перед ворітьми взиває, хвалячи і благословлячи ім'я якогось Ісуса Христа, і багато вірять в Нього, слухаючи слів Теофіла". Ігемон же зразу ввести його до себе звелів, сказав до нього:
