Читати книгу - "Пастка"

тисне на неї, кригою морозить плечі. Це досі був її незрозумілий страх, дитяча вигадка, з якої вона потім сміялась.

— Обережно! — вигукнув Купо.

Щоб вийти на вулицю, їй довелось перескочити через величезну калюжу, яка натекла з фарбарні. Того дня вода була ясно-блакитна, як лазур літнього неба, в якій маленький нічник консьєржки запалював зірки.

III

Жервеза не хотіла справляти весілля. Навіщо дурно тратити гроші? До того ж вона досі трохи соромилася; їй здавалось, що це одруження не варто виставляти напоказ перед усім кварталом. Але Купо обурився: хіба ж можна женитися ось так, без бодай якогось застілля з усіма? А щодо кварталу, то воно йому й за вухом не свербить! Ет! Щось зовсім простеньке, невеличка прогулянка пополудні, а потім можна зайти до першої-ліпшої забігайлівки й вмолоти кроля абощо. І, звісно, ніякої музики на десерт, жодних кларнетів, під які дамочки трястимуть своїми гузницями. Тільки й діла, що випити, почаркуватися для годиться та й піти собі додому спатки.

Бляхар жартами й сміхом переконав молоду жінку, пообіцявши, що все буде без витівок. Він стежитиме за склянками, щоб нікого не розвезло на сонці. Отож він організував пікнік: по сто су з особи, в Оґюстовому «Срібному млині», що на бульварі Шапель. То була невеличка винарня з помірними цінами, в якій був танцювальний майданчик, облаштований за підсобкою, у дворику під трьома акаціями. На другому поверсі буде просто чудово. Протягом десяти днів Купо згукував мешканців будинку, де мешкає сестра, з вулиці Ґут-д’Ор: пана Мадіньє, панну Реманжу, пані Ґодрон з її чоловіком. Зрештою вмовив Жервезу запросити двох його товаришів, Вишкварка й Халяву. Звісно, Халява жлуктить, як віл воду, але він такий кумедний зі своїм апетитом, що його завжди запрошують на пікніки, щоб подивитися на обличчя шинкаря, коли ця бісова пелька з кожним ковтком пожирає дванадцять фунтів хліба. Молода жінка, зі свого боку, пообіцяла привести свою господиню, пані Фоконьє, і Бошів, дуже хороших людей. Порахувавши всіх, вийшло п’ятнадцять душ. Цього цілком досить. Завжди, коли багато людей, усе закінчується сварками.

Але в кишенях Купо гуляв вітер. Він не збирався дерти носа і знайшов дуже розумне рішення — позичив у свого господаря п’ятдесят франків. На ці гроші він передусім придбав золоті обручки, що коштували дванадцять франків. Лорійо дістав їх йому за ціною виробника — за дев’ять. Потім у кравця з вулиці Мірри замовив собі сурдут, штани й жилетку, залишивши тільки завдаток у двадцять п’ять франків. Його лаковані черевики й болівар виглядали більш-менш пристойно. Відклав десять франків на пікнік за себе й Жервезу (за дітей платити не треба було), і в нього залишилося всього шість франків — якраз стільки коштувала меса біля вівтаря для бідних. Він, звісно, не любив те вороння, йому аж серце краялось на думку, що треба віддати шість франків нікчемам, яким і без того було за що промочити горло. Але, як то кажуть, шлюб без вінчання — не шлюб. Торгуватися до церкви пішов таки сам. Цілу годину він сперечався зі старим низеньким священником у брудній сутані, що був хапкий на руку, як перепродуха. Йому дуже хотілося надавати йому по макітрі, але натомість довелося жартувати. Нарешті він запитав, чи не знайдеться часом у його крамниці якоїсь старої меси, не надто зужитої, яка стала б у пригоді молодому добропорядному подружжю. Старий священник усе буркотів, що освячення його шлюбу не сподобить Божої ласки, а тоді зрештою знизив ціну до п’яти франків. Хай там що, а двадцять су заощаджено. Двадцять су — це все, що в нього залишилося.

Жервеза, своєю чергою, теж намагалась підготуватися як слід. Відколи було вирішено побратися, вона стала довше працювати вечорами і так спромоглася відкласти тридцять франків. Їй дуже кортіло придбати шовкову мантильку, за яку на вулиці Фобур-Пуасоньєр правили тринадцять франків. Купила її, а до неї ще за десять франків у чоловіка прачки, що померла в будинку пані Фоконьє, темно-синю вовняну сукню, яку потім перешила, припасувавши до свого розміру. Шість франків, що лишалися, було витрачено на бавовняні рукавички, троянду для чепчика й черевики для старшого сина, Клода. Пощастило, що блузи малечі мали ще цілком пристойний вигляд. Чотири ночі вона просиділа, чистячи й доводячи до ладу весь одяг, не залишаючи ані найменших дірочок на панчохах і білизні.

У п’ятницю ввечері, напередодні знаменного дня, Жервеза й Купо, повернувшись з роботи, прововтузилися аж до одинадцятої години. Тоді, перш ніж розійтися спати, вони годину посиділи у кімнаті молодої жінки, радіючи, що незабаром усім цим клопотам настане край. Хоч спочатку й було вирішено не п’ястися зі шкіри перед сусідами, вони все-таки почали сильно цим перейматися й геть вимордували себе. Бажаючи одне одному на добраніч, вони вже спали на ходу. Зате могли тепер полегшено видихнути. Нарешті все було влаштовано. Свідками Купо будуть пан Мадіньє та Вишкварок; Жервеза розраховувала на Лорійо і Боша. Планувалося спокійно піти до мерії та до церкви вшістьох, щоб не тягнути за собою цілу вервечку людей. Обидві сестри нареченого повідомили, що залишаться по домівках, бо їхня присутність необов’язкова. Але матінка Купо розплакалася й сказала, що раніше всіх прийде до церкви й заховається в якомусь закутку. Тож довелося матінці пообіцяти, що її візьмуть з собою. Що стосується всього товариства, то зустріч було призначено на першу годину дня біля «Срібного млина». Звідти всі вирушать нагулювати апетит у долину Сен-Дені: туди поїдуть залізницею, а назад повернуться пішака битим шляхом. Гуляння мало вдатися на славу: ніхто не напихатиметься, трохи повеселяться, усе буде мило й добропристойно.

Вбираючись у суботу зранку, Купо стривожився, згадавши, що в нього лишилося тільки двадцять су. Йому спало на думку, що заради ввічливості йому годилось би ще до обіду почастувати свідків склянкою вина й шматком шинки. Та й потім могли трапитись якісь непередбачені витрати. Цілком зрозуміло, що двадцяти су не вистачить. Отож, привівши Клода й Етьєна до пані Бош, яка мала надвечір узяти їх з собою на обід, він побіг вулицею Ґут-д’Ор і прямо з порога попросив Лорійо позичити десять франків. Щоправда, слова йому ледь не стали поперек горла, бо він уже уявляв перекошене зятеве обличчя. Той і справді щось буркнув, вишкірився, як дикий звір, і зрештою простягнув дві монети по сто су. Купо почув, як його сестра процідила крізь зуби: «Нічогенький початок».

Реєстрацію шлюбу в мерії було призначено на пів на одинадцяту. Погода була пречудова, тепле сонце