Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

серйозно. Принаймні вони не... не знаю... Вечірні Слуги Божі чи Виводок Тріски, чи щось таке.

Пальґолак був богом знання. Його зображували у вигляді товстого, присадкуватого чоловіка, який читав у ванній, або стрункого водяника за тим самим заняттям, або, незбагненно, у вигляді обох водночас. Його паства приблизно порівну складалася з людей і водяників. Він був привітним, приємним божеством, мудрецем, існування якого було цілком присвячене збору, класифікації та розповсюдженню інформації.

Айзек не поклонявся жодним богам. Він не вірив у те, що є всезнання чи всемогутність для кількох обраних, чи навіть у те, що деякі з них існують. Безсумнівно, були істоти й сутності, які займали різні аспекти дійсності, і звісно ж, деякі з них були могутніми, порівняно з людиною. Але поклонятися їм видавалося якимось малодушним заняттям. І все ж навіть він відчував симпатію до Пальґолака. Він навіть сподівався, що цей товстий падлюка справді існував в тій чи іншій формі. Айзеку подобалась ідея, що на межі двох видів могла бути істота, настільки захоплена знанням, що вона просто блукала від одного виміру до іншого, сидячи у ванні, й зацікавлено бурмотіла до всього, з чим стикалася.

Бібліотека Пальґолака за розмірами не поступалась бібліотеці Новокробузонського університету. В ній заборонялося брати книжки додому, однак читачі могли прийти туди в будь-який час дня чи ночі, й там було дуже, дуже мало книг, доступ до яких був під табу. Пальґолакійці були проповідниками, вірячи, що все, що знав вірянин, відразу ставало відомо самому Пальґолаку, тому вони боговірно намагалися читати запоєм. Але їхня місія прославляти Пальґолака була лише другорядною — насамперед вони мали прославляти знання, тому й присягалися впускати у свою бібліотеку всіх охочих.

Саме на це м’яко жалівся Ґед. У новокробузонській бібліотеці Пальґолака була зібрана найкраща колекція релігійних манускриптів у цілому світі Бас-Лаґу, і до неї стікалися паломники різних релігійних традицій та спільнот. Вони юрбились у північній частині Борсукової Драговини та Слинного Вогнища — усі віруючі раси в світі, в мантіях і масках, з батогами, повідцями, лупами, повним набором релігійної атрибутики.

Деякі пілігрими були вельми неприємними. Наприклад, у місті зростав Виводок Тріски, що активно виступав проти ксеніїв, і Ґед уважав за свій прикрий священний обов’язок допомагати цим расистам, які плювалися й називали його жабою та водяною свинею у перервах між читанням своїх текстів.

Порівняно з ними, егалітарна секта Ґвинтиків Ботбога була нешкідливою, навіть попри те, що вони агресивно обстоювали свою віру в механічність Єдиного Правдивого Бога.

За багато років в Айзека і Ґеда не раз були довгі суперечки, переважно теологічні, але також про літературу, і мистецтво, і політику. Айзек поважав приязного водяника. Він розумів, що той від щирого серця виконував свій релігійний обов’язок читання і, відповідно, надзвичайно багато знав з будь-якої теми, яку лише міг вигадати Айзек. Спершу він завжди був дещо обачним зі своїми думками щодо інформації, якою ділився: «Лише Пальґолак знає достатньо, щоб бути здатним до аналізу», — побожно стверджував Ґед на початку кожної суперечки, аж поки зо три келихи не затуманювали його релігійний антидогматизм і він не починав патякати на всю горлянку.

— Ґеде, — запитав Айзек, — а що ти можеш розповісти мені про ґаруд?

Ґед стенув плечима і посміхнувся, втішений нагодою поділитися знанням.

— Небагато. Птахолюди. Вважається, що вони живуть у Цимеку, на північ від Шотека, на захід від Мордіґи. Може, й на якихось інших континентах. Порожнисті кістки, — Ґед дивився в одну точку, подумки зосереджений на видобутих з пам’яті сторінках якоїсь ксентропологічної роботи, котру він цитував. — Цимекські ґаруди егалітарні... цілком егалітарні та цілком індивідуалісти. Мисливці й збирачі, праця не поділяється за статтю. Немає грошей, немає звань, хоча в них є щось на зразок неформальних звань. Вони щось означають, ніби ти гідний більшої поваги, щось таке. Вони не поклоняються жодним богам, хоча в них є образ диявола, який може бути, а може й не бути справжнім фантомом. Називається Дагнеш. Полюють, в бою застосовують батоги, луки, списи, невеликі леза. Щитів у них немає: з ними надто важко літати. Тож іноді вони використовують два види зброї водночас. Раз по раз трапляються дрібні сутички з іншими групами чи видами, ймовірно через ресурси. Ти знаєш про їхню бібліотеку?

Айзек кивнув. Ґедові очі аж на лоба полізли від того виразу безсоромного голоду.

— Боже мій, було би неймовірним до неї дістатися. Але це ніколи не здійсниться, — сказав він засмучено. — Пустеля — не зовсім територія водяників. Трохи сухувато...

— Враховуючи, як у біса мало ти знаєш про них, я можу взагалі з тобою не розмовляти, — сказав Айзек.

На превеликий подив Айзека, Ґед похнюпився.

— Це жарт, Ґеде! Іронія! Сарказм! Ти до чорта знаєш. Принаймні порівняно зі мною. Я переглядав дещо з Шакрестіальчіта, і ти щойно перевершив усе моє знання. А ти знаєш щось про... е-е... їхній кримінальний кодекс?

Ґед пильно подивився на нього, примружившись.

— Що ти задумав, Айзеку? Вони такі егалітарні... ну.... їхнє суспільство ґрунтується цілком на максимізації вибору для особи, тому вони всі такі орієнтовані на спільноту. Кожному дається якнайбільша свобода вибору. Наскільки я пам’ятаю, єдиний злочин, який у них є, — позбавлення вибору іншого ґаруди. А тоді злочин обтяжується чи полегшується залежно від того, зробили вони це з повагою чи без, що вони просто обожнюють...

— Як можна вкрасти чийсь вибір?

— Уявлення не маю. Мабуть, якщо зламати комусь спис, у них більше немає шансу ним скористатися... Або якщо збрехати, що не знаєш, де можна знайти смачний лишайник, — тоді інші позбавлені вибору: іти за ним чи ні...

— Може, якісь крадіжки вибору — аналоги того, що ми вважаємо за злочин, а в інших взагалі немає аналогів, — сказав Айзек.

— Дуже можливо.

— Що таке абстрактний індивідуум і конкретний індивідуум?

Ґед зачудовано подивився на Айзека.

— А щоб тобі, Айзеку... ти заприятелював з якимсь ґарудою, правда ж?

Айзек підняв брову і швидко кивнув.

— Чорт забирай! — вигукнув Ґед. Люди за сусідніми столиками здивовано на нього оглянулися. — Ще й з ґарудою з Цимека!.. Айзеку, ти зобов’язаний змусити його — його? Її? — прийти і поговорити зі мною про Цимек!

— Не знаю, Ґеде. Він якийсь... мовчазний.

— Ну будь ласка, будь ласка...

— Гаразд, гаразд, я спитаю в нього. Але не дуже тіш себе надіями. А тепер розповідай-но, яка різниця між довбаним абстрактним