Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Буває, пане ректоре. І не думаю, що отак зразу можна сказати, кому більше пощастило - нареченій чи їм.
Вона ще й у філософії здібна. Теж мені - скарб з Кринжової трясовини.
- Можна адептко. - заперечую, бо так треба. - Тоді нікому не пощастило.
- Ух ти! - її великі очі якось хижо зблискують. Дивна дитина.
- У них була одна на двох сильна родова магія. От одна з сестер трохи помагічила і начаклувала собі вічну молодість і красу. А друга помагічила, і начаклувала собі, щоб хлопець дістався їй.
- Оу. Панна Кімора одразу мені здалася дуже розумною.
- Не перебивайте свого ректора, адептко. Ви мене збиваєте. Це не був розумний вчинок, аж ніяк. Оскільки хлопець уже мав наречену, і вона була його справжньою парою, то на виконання забаганки панни Кімори пішла вся її родова магія. Бо забрати від пари судженого практично неможливо. Але вона й справді добилася свого.
- Ммм. Пане ректоре. Це чудова алегорія про те, що не будь красивою, а будь розумною. Дякую вам за цю притчу. Але чому тоді вони обидві панни?
- А тому. - злорадно кажу я. - що коли хлопець передумав женитися і пішов під вінець з іншою, його істинна пара вмерла від розриву серця. І він звісно теж - в ту ж мить. Бо так воно завжди у пар.
- Оу. Тоді це була притча про те, що не можна складати всі яйця… перепрошую, я пам’ятаю, що це заборонена тема. Що не можна витрачати всі можливості на один проєкт, і треба на такі випадки користуватися резервним фондом - як панна професор?
- Адептко, вам ніхто не казав що ви дивна, унікальна і..
Вона знову червоніє і робить крок назад і завмирає стовпчиком. По-моєму і дихнути боїться.
Що знову не так? А, ну от знаву я ляпнув двозначність. То від спеки,від неї, проклятої.
- І у вас дуже креативний підхід і нетривіальні висновки. - знову мене долає кашель. - Я маю на увазі ваше сприйняття етично нечітких ситуацій.
Вона починає дихати. Моя харизма на цю дівчину дужжже дивно діє. Треба слідкувати за язиком, бо де я ще візьму таку… таку… секретарку, так, секретарку таку де я ще візьму, як вона звільниться через мій довгий язик?
- Словом, адептко, я хотів донести до вас думку, що не в зовнішності справа і не в тому, що вам чогось хочеться. А тільки в тому, щоб не закохуватись у чужу пару. Тобто в мене.
- А. - вона полегшено зітхає. У вас є пара. Мої поздоровлення. Добре, я не буду у вас закохуватись. І на думці такого не було, пане ректоре, і все одно дякую за мудрі настанови.
Не було значить і на думці. Он воно як. Старію? Втрачаю харизму? До чого дійшло - якась приблуда навіть і не глянула. А може і глянула, та не зацінила. На того Валеріана задивилася.
Отак побачить мене моя пара і пройде повз. Як оця малолітка. І що я тоді - як Магда?
А… А до речі нащо я їй це сказав? Хто мене за язика тягнув. Це ж дешевий пікап, після цього молоденькі дурненькі й закохуються. Хоча вона ніби не дурненька. Кгхкха…
- Адептко, ви не могли б відчинити вікно. Тут душно й жарко…
- Не можу, пане ректоре. Бо воно і так відчинене. І скажу вам, як на мене, тут дубар. І без мантії я б уже замерзла. Добре, що від вас іде тепло. Наче від грубки.
Вона посміхається дуже мило. І нічого поганого в тому, що рот великий, немає. Посмішка тоді ширша. От. Кгх… чого тільки не лізе в голову.
- Адептко. Я повинен вам це сказати. У мене ще немає пари. Є деякі здогади, де вона може бути. Але мені туди не дістатися.
- Який жах, пане ректоре - то вона може хворіє десь там, а кашель у вас?
- Ні, воно не так працює, адептко. Не збивайте мене з думки. Я хочу вас… Кххх…
- Пане ректоре, накажіть мені покликати отого професора, що лікує. Не мені вам нагадувати. Драконам не буває жарко, і вони не кашляють Це вас хтось зурочив! І якщо з вами щось станеться моє життя в цьому світі втратить будь-який сенс.
О, почалося. І вона туди ж. А було так гарно.
- Адептко. Я наказав у мене не закохуватись. Вам що, окремий наказ продиктувати?
- А хто закохується? Точно не я. Нащо мені в вас закохуватись. Ви дракон, у вас пара десь є і повно жінок, які в вас із задоволенням закохаються або вже. І ви мене вдвічі старше. А може й втричі. І ми різних видів. Між нами соціальна прірва, я не люблю шатенів, я…
- Алептко Тян! Перестаньте бісити вашого ректора. Ви з мене якогось монстра зробили.
- Хіба? Мої вибачення. Я тоді ставлюся до шатенів без інтересу. Так краще?
- Кгкхх.
- От бачите? Я маю на увазі, що як ви помрете від уроку, то моя посада скоротиться. І я не зможу платити за навчання. І не отримаю димплом…
- А . Он воно як.
Мені знову чогось образливо.
- Тому напишіть наказ або усно мене пошліть за лікарем, пане ректоре. Я нервую. Тобто мені за вас страшно.
- Ну як ви так ставите питання, то посилаю.
Вона розвертається і майже вистрибом прямує до дверей.
- Адептко Тян!
Секретарка повертає до мене голову, але лапка з обкусаними нігтями впевнено тримається за різну ручку у вигляді змії. Змій вона боїться, а драконів ні. Дивно це, скажу я вам.
- Адептко, ви не спитали навіть, куди йти. І минулого разу не спитали. Ви зарані вивчили план академії?
- Я не настільки гарно все запам’ятовую, пане ректор. У мене географічний кретинізм. Тому не має ніякого сенсу пояснювати, як туди дійти. Все одно переплутаю.
- А нащо ви тоді йдете? І як ви вчора знайшли комору?
- Ну так. - вона показує пальцем собі під ноги. - Пане ректоре, фамільяр же ж.
- Який ще фамільяр, адептко?
- Ну оцей. Я загалом не в претензії, але хотілося б щось пухнастіше. Ну раз уже я секретарка і маю відношення до ректорату… Може... ой! Я тобі покусаюсь!
- Я вас не покусаю адептко. І відколи це ми на ти? Що знову за цирк?
- Та я не вам, вибачте. Я світляку - і знову показує на пусте місце.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі», після закриття браузера.