Читати книгу - "Я (не) люблю осінь, Літа Най"

З машини хтось вийшов. Навіть дивно, чому на мене не почали кричати. Ще дивніше було, коли на мої плечі лягла важка куртка, огортаючи теплом, і мене повели до машини. Сівши на переднє сидіння мені було начхати, де я, що роблю і що зі мною буде. Мене накрило такою апатією, що все було байдуже. Двері зі сторони водія відчинилися, і на крісло опустився хлопець.

– Яка в тебе адреса? – запитав Артур.

Я не відповіла. Без жодних слів він натиснув на педаль газу, і машина рушила вперед.