Читати книгу - "Провісниця, Кетрін Огневич"

Щойно їжу поставили на стіл, усі одразу ж посунули до себе тарілки. Принаймні, спочатку так здалося. А потім Фабіан простежив за поглядом Азгіра, і побачив, що дівчина нічого не їла. Помітивши пильний погляд хлопця, землянка хитро примружилася, а потім відвела погляд убік.
 
 — Чому не їси? — запитав Фабіан в неї. 
 
 — Апетит щось зник, — тільки й почув він у відповідь, а потім дівчина знову відвела погляд убік.
 
 — Вам нема про що турбуватися, леді Блек, їжа не отруєна, — звернувся до неї король, і Фабіан побачив, як вона різко сіпнулася на своєму місці.
 
 — Вибачте, Ваша Величносте, але я вам не довіряю. Звідки мені знати, що це не так? Ви могли підговорити будь-кого зі слуг, і я б навіть нічого не помітила. До того ж, ви так і не сказали, чому продовжуєте тримати мене тут! — Дівчина схопилася зі свого місця, глянувши на нього зверхнім поглядом, і потім попрямувала до дверей. 
 
 — Ви занадто сентиментальні, юна леді. І хочете бачити лише те, що хочете... — сказав король, коли вона нарешті досягла своєї мети і зупинилася просто перед дверима.
 
— Вам слід знати, що я ненавиджу брехунів, Ваша Величносте. Чоловіки, яких я зустрічала, завжди зраджували мене, і ви не станете виключенням.