Читати книгу - "Щастя на порозі, Уляна Пас"

10.

Доволі дивно бачити Краєвського у строгому діловому костюмі. Хоча, мушу визнати, що він до божевілля йому пасує. А ще розумію, що зараз переді мною саме такий Натан, яким його знають усі, а не той чоловік, з яким я провела кілька днів за містом. 

- Вибач, що без запрошення. Впустиш? - доводиться відступити і пропустити чоловіка у вітальню. Для нас двох тут надто мало місця,  саме тому йду у кімнату, поки він знімає з себе пальто та черевики. 

Натан розглядає моє скромне житло, але нічого не коментує. Так, ця квартира доволі давно не бачила ремонту, але тут чисто та затишно, а для мене це головне. 

- Збираєтесь кудись? - Натан киває на сумку з речами, а тоді присідає біля Ані, і я помічаю на його обличчі мікроскопічну посмішку. 

- У гості до подруги, - стримано відповідаю. - Послухай, я вже сказала твоєму… не знаю, хто він там, що сьогодні нікуди не поїду. Взагалі не розумію, як ти мене знайшов, але перед тим, як ставити перед фактом, було б добре хоча б попереджати. 

- Добре, - Краєвський здається якось аж занадто швидко. - Пробач за це. Сьогодні можеш не їхати зі мною. Але завтра доведеться поїхати в клініку і зробити тест. А щодо адреси… я бачив твої водійські права, коли прогрівав автомобіль. 

Ну ось, здається момент істини підкрався несподівано. Начебто й знала, що зустріч батька з донькою відбудеться дуже скоро, та все одно не готова до цього. 

- Артем не захотів побачити Аню? Він же в курсі усього… - це питання дійсно мене цікавить. Чому зараз у моїй квартирі не той Краєвський?

- Кажу як є, Мілано,  - Натан стоїть навпроти мене і, чомусь, мені важко залишатися холоднокровною під його прямим поглядом. Я все ще ображена і, напевно, відпустить мене не скоро, але це кляте притягання! Здається, що воно нікуди не зникло! - Артем не вірить у те, що Аня його донька. І роман з твоєю сестрою називає простою інтрижкою.

- Як у нього все просто, - фиркаю. - Знаєш, я і раніше твого брата чоловіком не вважала, коли він залишив напризволяще вагітну дівчину. А зараз моє розчарування в ньому досягає критичної межі.

Аня починає скиглити, наче розуміє, що зараз ми розмовляємо про її батька-ідіота. Беру її на руки і не знаю, про що ще можна нам говорити. 

- Мілано, я вже говорив і повторю тобі ще раз: якщо Аня дійсно його донька, Артему не вдасться уникнути відповідальності, - твердо заявляє Натан. - До речі, наскільки я розумію, ти зібралася викликати таксі. Давай підвезу вас до подруги. 

Звісно, я можу відмовитися, але не бачу в цьому сенсу. Хоче допомогти, то нехай допомагає. Все ж таки це його племінниця. 

Натан тримає Аню на руках, поки я одягаю верхній одяг. А коли забираю її до себе, підхоплює сумку з речами. Ми мовчки їдемо вниз стареньким ліфтом, який скрипить і голосно гуде, але Краєвський ніяким чином не показує свого невдоволення. 

На вулиці морозно і вітряно. Міцніше пригортаю крихітку до себе та помічаю біля під'їзду величезний чорний позашляховик. Знайомий мені Олег вистрибує на вулицю з водійського крісла та забирає у Натана мою сумку. Поки ставить її у багажник, я сідаю на заднє сидіння з Анею на руках. Мої сподівання стосовно того, що Краєвський сяде спереду не збуваються. Він розміщується поруч, а Олег знову за кермо.

Ми їдемо мовчки, хоча до останнього сподіваюся, що Натан першим розпочне розмову. Чоловік знову замикається в собі і дивиться тільки перед собою. Вкотре переконуюся, що він буває дуже різним. І таким, як зараз, я зовсім його не знаю. 

На пів дорозі телефонує Ніна і доводиться сказати їй з ким я їду. Подруга приголомшена не менше за мене і заявляє, що спеціально спуститься на вулицю, щоб поглянути на Краєвського.

- Завтра Олег приїде за вами о дев'ятій, - заявляє Натан, коли автомобіль зупиняється біля під'їзду Ніни. Помічаю, як подруга виходить на вулицю у довгій шубі і переминається з ноги на ногу. 

- Добре, - стримано відповідаю і чекаю, коли ж Олег відчинить для мене двері. Тільки от робить це не водій, а сам Натан. Він виходить на вулицю, обходить авто і коли відчиняє дверцята, навіть руку мені подає. 

- Привіт! А я вже зачекалася! - Ніна з'являється поряд і зацікавлено оглядає Краєвського, котрий, в свою чергу, повністю ігнорує дівчину. 

- Натане, познайомся з Ніною, - вирішую все-таки їх познайомити. - Ніно, це Натан Краєвський, брат Артема.

- Дуже приємно, - Ніна широко посміхається і подає чоловіку руку. Натан коротко її потискає і швидко відпускає.

- До завтра, Мілано, - кидає на прощання і повертається в автомобіль. Ми з Ніною чекаємо, коли він поїде, тоді віддаю їй Аню, а сама беру в руки сумку з речами, котру Олег дістав з багажника.

- Тепер я тебе розумію, - хмикає Ніна, коли заходимо в ліфт. - Краєвський, звісно, красень, але схожий на льодяну глибу. І погляд такий холодний. Б-р-р… 

Можу лише посміхнутися на таку заяву від подруги. Вона ж не знає, що Натан може не тільки хмуритися, але й усміхатися. Школа лише, що, напевно, я цього дива більше не побачу. Повернувшись у місто, Краєвський повністю змінився, і тепер я не знаю, як з ним спілкуватися. А завтра ще й Артем з'явиться. От з ним я знаю, про що говорити. Для початку хочеться смачно так заїхати йому кулаком по носі. За сестру і за Аню…

Квартира у Ніни нова і дуже простора. Поки я готую Аню до сну, подруга замовляє для нас піцу та суші, а ще відкорковує пляшку вина. Крихітка засинає доволі швидко. Вже на початку десятої ми сідаємо за стіл, а Ніна розливає вино по келихах. 

- Можливо, мені варто поїхати з тобою завтра? - запитує серйозно. - Не думаю, що зустріч з Артемом буде приємною. 

- Не варто. Я сама маю впоратися, - роблю ковток вина і відчуваю, як хвилювання потрохи відступає. - Коли тест підтвердить батьківство Артема, нам часто доведеться бачитися. Тому готуватися треба уже. 

- Знаєш, у мене складається таке враження, що цей рік має стати переломним у твоєму житті, - заявляє Ніна. - В минулому ти так багато страждала. А в цьому маєш відчути себе дуже щасливою. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍