Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

Розділ 6

— Ммм, які диньки! Та не сіпайся, сучка! Розслабся… Тобі сподобається!

Приглушений писк Сашки обриває хльосткий звук ляпаса, потім другий. Але дівчисько так просто не здається. З кута, де її затискає Кабан, долинає крик болю і добірна лайка.

— Ах, ти, погань! Кусатися будеш? Н-на!

На допомогу Кабану кидається Шустрий. Чути сопіння, тріск тканини, що рветься. Дівчинці потрібна допомога, але мені зараз не до неї. Нічого, кілька хвилин потерпить, я швидко.

Почавши вбивати шпанюків, я по суті оголосив війну банді Сидора, угруповання якого не просто контролює один з чотирьох районів міста, а утримує в ньому порядок залізною рукою. Безжально придушуючи будь-які спроби непокори. Сюди навіть патрулі Хантерів практично не заглядають, оскільки постачання крові Сидір забезпечує вчасно й у затребуваних обсягах. І інопланетян такий стан справ цілком влаштовує. Тож, як заохочення, бійцям «Злиднів» навіть дозволено носити і застосовувати вогнепальну зброю.

Загалом, якщо Сидір про це дізнається, мене шукатиме вже не шпана, а його бойовики.

Отже, треба зробити так, щоб не дізнався. Тому звідси ніхто не має піти живий. Жорстко? Мабуть. Але ж не я почав. Та й пізно рефлексувати.

Роблю крок назад, розриваю дистанцію, залажу на лежанку, розбігаюсь і стрибаю до вхідних дверей. Лось зараз найнебезпечніший. І не тільки тому, що у хлопця високий рівень, а тому, що йому простіше за інших втекти.

Завдаю удару ще в стрибку, вкладаючи в нього і силу рук, і масу тіла.

Лунає мерзенний хрускіт, цього разу виразно чутний у тиші, що настала на мить, а потім, хрипучи і булькаючи, Лось сповзає по дверному одвірку, намагаючись руками закрити дірку в черепі. Розумію, що з такими пораненнями не виживають і все це лише конвульсії, але пам'ятаючи, як важко було вбити з одного удару високорівневих щурів, ще раз додаю, знизу. Перетворюючи обличчя бандита на кашу з кісток і м'яса. Тепер точно все. Напис над його головою блідне і зникає.

Є! Тепер я повністю блокую вихід та контролюю ситуацію. А стрибати у вікна, хай і з другого поверху, зате вночі, на завали будівельного сміття, рясно втиканого іржавою арматурою, шпана навряд чи наважиться. Навіть якщо встигнуть збагнути, що це єдиний шлях до порятунку.

Але я не дам їм на це часу. Якби в кімнаті було світліше, можливо зрозуміли б, а так — у напівтемряві — вони бачать лише якесь розмите миготіння і ще не розуміють, що вони більше не мисливці, а вибрана ними жертва — не дичина. Що ролі змінилися, і зараз їх просто вбиватимуть.

— Хрясть!

Кастет встигає лише жалібно та тонко зойкнути.

— Ти чого, брат? — на його зойк повертається Шелупонь і, через секунду, все з тим же подивом на обличчі, падає поруч із приятелем. Низькі рівні, мінімальні хітпойнти. Для прокачаної залізяки, що мухи під газетою. До того ж, у мене, схоже, щоразу проходять крити. Немов на підтвердження приказки, що вдома навіть стіни допомагають.

Усього кілька хвилин, а залишилися тільки двоє любителів солоденького, що затискали в кутку дівчинку.

Кабан і Шустрий зайняті роздяганням Сашки і настільки захоплені цим приємним процесом, що на шум у кімнаті навіть не обертаються. Та й що тут, на їхню думку, може бути цікавого? Вперше чи що реальним пацанам уп'ятьох якогось доходягу закопати. Рутина... Інша справа з симпатичним дівчиськом розважитися. Треба тільки мізки новенькій як слід вправити, щоб не брикалася… Можна, звичайно, і зв'язати, але це завжди встигнеться, — куди цікавіше залякати жертву і змусити саму робити все, що накажуть. Зі сльозами та шмарклями, але слухняно та старанно.

— Та не сіпайся, ти… — сипить Кабан, заламуючи дівчині руки.

— Що ти з нею панькаєшся, брат?! — з характерним клацанням розкривається «викидушка», і Шустрий підносить лезо до обличчя дівчини. — Стій смирно, сучка! Забрала руки за спину, або я тобі ніс відріжу!

Більше у цьому житті він нічого ні зробити, ні сказати не встигає.

— Хрясть!

Моргенштерн ніби сам знаходить цілі та гасить імена.

— Що за на… — Кабан, підтверджуючи кличку, сипло хрюкає і падає впоперек товариша, що ще сіпає ногами.

— Ні! Не треба! — кричить Санька, як тільки він перестає затискати їй рота, ще не встигнувши нічого зрозуміти.

Ховаю булаву в інвентар, і притискаю тремтячу дівчинку до себе.

— Тихо, тихо… Заспокойся. Це я…

— Ти? — недовірливо перепитує Сашка, голосно схлипує і втикається носом у плече. — Але як?

— Та яка різниця? — бурмочу їй у верхівку. — Головне, все позаду, і ніхто тебе не скривдить. Ну, гаразд, добрий...

«Вітаємо! Ви перемогли супротивників, що перевищують вас кількістю і рівнем. Нагорода — «500» очок досвіду. 10 срібних кредитів.

Вітаємо! Ви виконали приховане завдання: «Мій дім — моя фортеця». Нагорода: «+5% до нанесення ураження та «-5%» від одержуваного ураження, якщо бій відбувається на контрольованій вами території».

Дякую, що нагадали… Притримуючи за плечі, підводжу Сашку, що злякано витріщається на нерухомі тіла бандюків, до лежанки, саджу, а сам іду обшукувати трупи. Заодно приберуся трохи. А то й не пройти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍