Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

— Та хоч завтра. Та хоч навіть зараз, — я засміявся знову, — він відчинений завжди.

— Що ж, це… це…— чоловік почав кашляти і я не надав цьому значення. Але ні за хвилину, ні за дві він не продовжив говорити.

— Семене Анатолійовичу? — я вирішив перепитати, та натомість почув дивний звук, наче щось глухе впало на землю. А потім тріск скла і металу. Відповіді далі так і не було, то ж я зрозумів, що мабуть щось сталося. Швидко вимкнувши цей дзвінок, я почав дзвонити у швидку допомогу. На щастя, я добре знав адресу його офісу. Сподіваюся, це буде не запізно.