Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"

Загалом по СРСР в часи «Відлиги» було реабілітовано близько 59-60% репресованих.

Отже, ХХ з’їзд КПРС розворушив суспільство, став каталізатором нових політичних процесів.

Спроби опору десталінізації

Нерішучість і деяка непослідовність М. Хрущова у здійсненні десталінізації радянського устрою викликала консолідацію опозиції – неосталіністів.             

У 1957 році утворилася «антихрущовська група», в яку ввійшли колишні лідери партії В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович і деякі інші. Користуючись тим, що М. Хрущов поїхав з візитом до Фінляндії, «сталінська гвардія» на засіданні Президії ЦК КПРС, поставила питання про його відставку. Однак, завдяки маршалу Г. Жукову, який був прихильником Хрущова, вдалося терміново доставити літаками усіх членів ЦК, скликати Пленум.

22-29 червня 1957 року, під час засідання Пленуму ЦК КПРС опозиціонерів засудили, позбавили посад й відправили на пенсію. Розгром сталіністів сприяв посиленню лібералізації країни.

Українці у державному апараті СРСР

В цій боротьбі уряд УРСР був цілковито на боці М. Хрущова. Микита Сергійович високо це оцінив. 1 секретаря КПУ О. Кириченка Хрущов перевів на роботу в Москву на посаду секретаря ЦК КПРС. Відтепер КПУ очолив полтавчанин Микола Підгорний (1 секретар КПУ з 1957 – 1963 рр.). Через деякий час і Підгорного було переведено в Москву.

 1 секретарем ЦК КПУ у 1963-1972 роках був Петро Шелест.

Головою Президії Верховної Ради СРСР замість Клима Ворошилова був призначений вихідець з України Леонід Брежнєв. Міністрами оборони почергово були українські маршали Р. Малиновський і А. Гречко. Опорою Хрущова також стали А. Кириленко і Д. Полянський.

Розширення повноважень УРСР в складі СРСР

«Українізація» партійного і державного апарату СРСР давала більше привілеїв Україні. Становище українських владних чиновників зміцнилося. УРСР отримала більше прав на керівництво промисловістю і сільським господарством, можливість формувати самостійно бюджет, збільшувати матеріально-технічну базу, вирішувати питання постачання сировини і збуту продукції. Була дозволена й певна свобода в національно-культурному житті. Окремі дослідники називають цей період «контрольованим автономізмом».