Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

Антуан затримав погляд на її обличчі. У тьмяному світлі він помітив, як м'які пасма її волосся розметалися по подушці, як губи злегка розплющилися. Він відчув, як у його грудях на мить защеміло: ця жінка, яка опинилася в епіцентрі небезпечної гри, не заслуговувала на весь цей жах.

"Ти сильніший, ніж здається", - подумав він, спостерігаючи за нею. - "Але я не дозволю йому торкнутися тебе."

Обережно, щоб не розбудити її, він зробив крок до кімнати і попрямував до шафи. Відчинивши дверцята, він дістав свіжу сорочку та штани. Все ще крадькома кидаючи погляд на сплячу Елізу, він намагався рухатися тихо.

Коли одяг був у руках, він обернувся і ще раз подивився на нього. Всередині розгорілася боротьба - частина його хотіла розбудити її, щоб переконатися, що вона гаразд, щоб почути її голос. Але інша частина розуміла: їй потрібний відпочинок.

Антуан нечутно вийшов зі спальні, прикривши за собою двері. У вітальні він переодягся, намагаючись не відволікатися від думок про роботу. Йому потрібно було вирушити в агентство і продовжити аналіз доказів, зібрати елементи цієї мозаїки, що бракують.

Його погляд знову впав на зачинені двері спальні.

"Я знайду спосіб захистити тебе, Елізо," - твердо сказав він собі.

Кинувши останній погляд на вікно, за яким розпочинався новий день, Антуан попрямував до виходу. На вулиці Париж зустрічав його прохолодним ранковим повітрям та шумом перших машин. Детектив зробив крок у новий день, повний загадок, небезпек і, можливо, нового розуміння себе та своїх почуттів.

Антуан виїхав на тиху ранкову вулицю, насолоджуючись кришталевим повітрям, яке змінювало напругу ночі. Його старий, але надійний седан тихо бурчав, доки він їхав у напрямку агентства. Однак за кілька поворотів він помітив щось дивне — одна й та сама машина, сріблястий седан, трималася за ним уже дуже довго.

Антуан миттю глянув у дзеркало заднього виду. Водій у машині не видавав нічого підозрілого на перший погляд, але надто рівне слідування за ним насторожувало.

"Вирішили пограти зі мною?" — тихо промовив він, стискаючи кермо.

Він різко звернув праворуч, ухиляючись на вужчу вулицю, де зазвичай рух був мінімальним. Срібляста машина негайно повернула слідом.

Антуан насупився, відчуваючи приплив адреналіну. Він знову змінив маршрут, роблячи серію несподіваних поворотів. Але переслідувач залишався позаду.

"Ну, гаразд," - сказав він, а його губи зігнулися в рішучій посмішці. Він різко натиснув на педаль газу, його машина швидко набрала швидкість, вириваючись на широкий бульвар.

Сріблястий седан відразу відповів, додавши хід. Перегони розпочалися.

Антуан віртуозно лавірував між ранніми паризькими автомобілями. Його серце билося швидше, але голова залишалася холодною. Він знав, що вулиці Парижа — це поле гри. Він був на крок попереду, передбачаючи кожен поворот і кожну вуличку.

Повз промайнули будинки, а ранкові перехожі приголомшено оберталися на свист шин. Антуан повів машину до мосту через Сену, де дорога ділилася на кілька напрямків.

"Подивимося, наскільки ти хороший", - подумав він, різко перебудовуючись у бік, що вела до ще більш вузьких провулків.

Срібляста машина теж згорнула, не відриваючись. Антуан вирішив ризикнути і направив машину у бік старих складських районів, де вузькі вулиці могли надати йому перевагу.

Він різко загальмував на одному з крутих поворотів, очікуючи, що переслідувач зробить помилку. Срібляста машина ледь не врізалася у стіну, але вирівнялася.

"Терплячі, значить," - пробурмотів Антуан.

Але мав план. Помітивши наприкінці вулиці будівельні роботи, він звернув у бічний провулок, різко загальмував, погасивши фари і став за контейнером. Сріблястий седан промчав повз нього, не помітивши його маневру.

Антуан видихнув і прислухався до звуку мотора. Його пульс поступово сповільнився, але напруга не відпускала.

"Хто б це не був, вони серйозно налаштовані," - подумав він, увімкнувши фари і виїжджаючи з укриття.

Він подався в агентство, все ще настороже. Цей випадок був для нього ясним сигналом: вони з Елізою в центрі павутиння, де будь-яка помилка може стати останньою.