Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

8 Зіпсований шашлик

Відмова означала нажити ворога. Навіть загроза всесвітнього катаклізму не виправдання для Семена Яковича. Подзвонив постійний клієнт Захар Іванович і запросив на шашлики. Старий спересердя кучеряво лайнувся, поламав стілець в книгарні, вигнав Ігоря й відправив додому Ганну.

– Все склалося докупи. Не на мою користь, – Бурковець пригорнув до себе Гарика. – Ми – аутсайдери. Дрімучі, тупі невдахи. Ну скажи, нащо я вихвалявся перед тим ідіотом вікнами? Стільки прожити, а розуму…

– Я попереджав: з ним будуть проблеми, – безбарвно озвався хлопчина.

– Ще сьогодні я міг би потрапити в Заповідник, – голос Яковича тремтів. – Стільки років очікування.

– Демид злякався.

– Кого?

– Тебе, – Гарик похмуро зиркнув на старого. – Нащо хизувався знаннями? Нащо повчав? Хто ти такий? Позаздрив, колекціонер.

Семен Якович знітився під гнівним поглядом. Гарик розлютився. Дійсно, все йшло до щасливого завершення делікатної справи, аж поки старий не почав гарячкувати. Волошин підвів.

– Спрогнозуй наступні кроки Демида, – хлопчина пішов одягатися, поки Якович викликав таксі.

– Слуги Бора схоплять хлопця.

– У слуг обмежений радіус дії. Демид не дурень. Знайде гроші, переїде в інше місто й слуги втратять контакт.

– І ми теж, – погодився старий, знімаючи легкий плащ.

– У тебе є план? – Гарик одягнув простору футболку й темні штанці, котрі приховували дистрофічну статуру.

– Ні, – зізнався Бурковець.

– Таксі вже приїхало. Ходімо.

Яскраво освітлений біло-коричневий маєток з двома баштами, червонястою покрівлею і великими вікнами вражав розкішшю. Минулого літа Бурковець тут бував. Не за власною волею. Той епізод гидко згадувати. Подумував Семен видалити спомин, але за справами забулося. Чоловік знову в передмісті, чекає біля ажурних воріт, поки охорона пропустить.

Прислуга метушилася човниками поміж кухнею та альтанкою на березі штучного озера. Біля капітального, змурованого з червоної цегли мангала чаклував особень кавказької національності. Чорнобровий, носатий, з пекучими вуглинками очей, чоловік нанизував шматки молодої баранини на шампури й розкладав над жаром.

На столі з’являлися закуски й напої. Ними сотню людей нагодувати можна, а сидячих місць лише чотири.

Захар Іванович прийшов у супроводі розкішної білявки. Огрядний лисий чолов’яга років п'ятдесяти холодно блискав скельцями окулярів і тримав на обличчі маску кам’яної впевненості в непохитності свого авторитету. Цей багатій тримав під контролем усе місто, непослух карав жорстоко і вимагав данину з бізнесу. Рекетир дев’яностих у просунутому варіанті. Звісно, Захар Іванович скрізь мав очі та вуха, тож діяльність Семена Яковича втрапила в поле зору всесильного боса й вилилася в банальне викрадення. Старий опирався тиску, але комерція була невіддільною складовою діяльності, тому порозумілися швидко. Захар Іванович щедро платив за чужі спогади, проте власними не ділився, остерігаючись капості з боку колекціонера.

– Вітаю в моїй скромній хижі, – повне обличчя попливло в солодкій усмішці. – Сьогодні жодних справ. Посидимо, поговоримо, – бос посадовив коханку, запросив жестом Семена й Гарика приєднатися. – Ваш хлопчик лишився таким самим.

– Ви ж знаєте, буває, – розвів руками Бурковець. – Генетичні відхилення, погана екологія.

– А, так-так, – погодився Захар Іванович. Доля дитини йому байдужа. Спитав задля чемності. – Що пити будете? – бос глянув на Гарика. – Дитині соки, мінералку, пепсі, колу.

– Пляшку коли та тортик зі смаженим арахісом, – закомандував хлопчак.

– А ви, Семене Яковичу?

– У вас багатий вибір, – старий оцінив на око. – Ром.

– Ого, – щиро здивувався багатій. – Минулого разу жалілися на серце.

– Уявіть мій стан. Увірвалися, скрутили руки, повезли кудись.

– Пробачте моїм горилам. Тупо виконують накази. Хочу вам подякувати, – бос клацнув пальцями прислузі, аби наповнила чарки, – за унікальний досвід. У мене є маєтки, жінки, автівки, гроші. Коли все маєш, нема чого прагнути. Настає стагнація, депресія. Від них ще так-сяк рятує влада. Та й вона мені вже поперек горла. Знайдеться лиходій, котрий захоче скинути вождя й зайняти його трон. Я пережив два замахи. Заздрісники знищені, але знайдуться послідовники. Я хочу убезпечитися з вашою допомогою, – пильні оченята боса вивертали душу. – Ви розумна людина, вивчали окультні науки, фізику, геометрію, різні просторові головоломки… Про дивні випадки на заводі «Мікрочип» в курсі, – злі оченята мацаками лізли в мозок Семена. – Та що це я справді! – зненацька зареготав багатій. – Звичка. Хочу все й одразу. Не поспішайте з відповіддю. Зважте вигоди співпраці. Ви реально маєте шанс отримати мільйон баксів. Гарна оплата за послугу.

Семен Якович ковтнув ром. Напій водою сковзнув стравоходом без пекучого присмаку.

Гарик насолоджувався десертом.

Худорлява білявка, здавалося, позбавлена язика. Жодного слова. Лише натягнуто посміхалася, поправляла коротку спідницю й гойдала ногою під столом.

Смачні екзотичні закуски мало приваблювали колекціонера спогадів. Якович сидів ні живий ні мертвий, перетравлюючи почуте. Відкараскатися від боса місцевої мафії навряд чи вдасться. Прикинутися дурником? Захар Іванович нізащо не повірить старому. Гадає, Семен має ключ до шляху в інший світ. Доведеться експромтом вигадувати відмазку. Стосунки зіпсуються, але Яковичу нічого приховувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍