Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Салатики й м’ясні закуски викликали огиду. Старий покопирсався виделкою серед суміші овочів, зачепив тигрову креветку й глянув на задоволеного Гарика. Той полюбляв солоденьке.
Прислуга підливала міцний алкоголь в чарки.
Захар Іванович триндів про різні речі, проте до основної теми поки повертатися ухилявся, сподіваючись на відвертість колекціонера. Після шостої чарки навалилася нудота, котру старий загасив шипучим напоєм.
– Шашлики! – скомандував багатій. – Гураме, заснув?!
– П'ять хвілін, – кухар показав тридцять два зуби й заходився збризкувати м’ясо вином.
– Почекаємо, – бос клацнув пальцями.
– Поки досить, – запротестував Якович. – У моєму віці зайве шкодить.
– Розучилися люди пити, – Захар Іванович закинув до рота коньяк. Здавалося, чим більше пив чолов’яга, тим тверезішим ставав. Багатій палко чмокнув накачані силіконом губи коханки, підвівся, сперся рукою на спинку стільця й обвів довгим поглядом свій маєток:
– Усе віддам за те, аби побувати там, де ніхто не бував. Зневажаю світ, який котиться в прірву. Мій добробут скоро скінчиться. Прийде ворог і відбере статки. До біса зв’язки та гроші. Замість сороміцького кінця хочу спокою та стабільності. Ти мені це даси, – палець боса вказав на Семена Яковича.
Захмелілий старий сфокусувався на фігурі можновладця:
– Виключено.
– Ти відмовляєш мені? – здавалося, Захар Іванович лише понюхав коньяк.
– Ваше прохання… В мене нема доступу.
Мить хазяїн мовчав, пильно вивчав лице гостя. Пиха перемогла здоровий глузд. Не звик бос чути відмову.
– Я пропоную два... Ні, три мільйони… Десять, – наполягав багатій.
Старий опустив очі.
Хазяїн відкинув стілець, зірвав з шиї краватку й крикнув білявці:
– Геть звідси! – потім поліз до Гурама, схопив шампури й став кидати їх у Семена Яковича. – Ти старий дурень! Я розчавлю тебе мов таргана!
Колекціонер захищав своїм тілом Гарика і прямував доріжкою, поки озвірілий мажор трощив альтанку.
Охорона пропустила гостей, бо не отримала наказу затримати.
– Ох-хо-хо, Гарику, тяжко нам буде, – Бурковець хапався за серце й гарячково міркував, куди тікати від знавіснілого Захара Івановича.
– На вокзал, – стиха мовив хлопчак.
– Що?
– Демид на вокзалі. Я його відчув. Дрімає на лаві. Нам треба встигнути раніше за слуг Бора.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекціонер спогадів, Віталій Механік», після закриття браузера.