Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Українець і Москвин: дві протилежності

Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

165
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 189 190 191 ... 249
Перейти на сторінку:
часів, як колись княжа романтика в революції Б. Хмельницького; існувало інстинктове бажання розтоптати ту силу, що довго тяжіла на волі мільйонів. Були тут власницькі інстинкти, цілком чужі кошарному ідеалові соціялізму; інстинкти, які, оформивши, можна було створити рушій неймовірної сили. Були тут релігійні моменти, що могли легко вилитися у форму релігійної війни. Нарешті, була тут ненависть, ненависть органічна, непереможна до всього, що московське. Всі ці інстинкти чекали маґнету, який зібрав би їх докупи. Чекали чинника, який сформував би їх.

Але українська революція знайшла свого найбільшого ворога у своїх власних провідниках. Недармо існувало пів XІX–го ст. в українській політичній думці драгоманівство, що здемобілізувало нашу національну еліту і поставило її в духове коло антинаціональних ідей. А це сталося тоді, коли на півночі, в Московщині, нова ідея — большевизм — була ідеально пристосована до підсвідомих хотінь московської національної стихії. Українська ж революція не знайшла сумірного своїй динаміці Проводу» (Я. Оршан. «Розвиток української політичної думки за сто літ»).

АЛЕ ЗНАЙШЛА ЙОГО ТЕПЕР.

П’ятсот українок з Кінґіру на це ясно вказують.

XXXII

УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ

Разом з плебеїзацією культурного життя в культурному світі, йде і примітивізація думки. Сучасна думка спрощує, схематизує складне, багатогранне життя, в тому числі і життєву боротьбу. В сучасному думанні бачимо якусь недорозвиненість інтелекту, розуму. Є це і в нас, українців.

У нас переважають два протилежні — і обидва примітивні — погляди на проблему нашої боротьби за державну самостійність України. Один (переважно серед націоналістичної молоді) укладається в формулі: «Перше здобути державну самостійність, а решта прийде сама собою». Другий погляд (переважно серед старших культурників) каже: «некультурний, національно несвідомий, ожебрачений нарід ніколи не створить своєї самостійної держави».

Обидва погляди правдиві і обидва помилкові. Помилкові, бо життя, отже, і боротьбу за самостійність нації не дається втиснути в Прокрустове ліжко теоретичних схем. Боротьба за самостійність нації є багатогранна, складна і тому провадиться на багатьох фронтах силами, які є залежні одна від одної. В боротьбі політичній діють сили, чинники економічні та культурні; в боротьбі економічній — сили політичні і культурні; в боротьбі культурній — політичні й економічні. Успіх чи невдача одної впливає на успіх чи невдачу другої. Тому для успіху цілої боротьби за самостійність нації всі три мусять діяти гармонійно, скоординовано. Конфлікти між ними ослаблюють весь фронт боротьби.

В українському житті цих конфліктів майже не було. Та, на наше–нещастя, було щось гірше. Було нерозуміння того, що самої цієї гармонії та координованости між цими трьома фронтами є замало, щоб виграти боротьбу за самостійність нації. Наша національна еліта не розуміла (чимало не розуміє й нині), не знала ПИТОМОЇ ВАГИ кожного з цих трьох фронтів: політичного, економічного і культурного.

Ми не знаємо ані одного випадку в історії, коли економічна самостійність нації здобула б її політичну самостійність. Завжди було навпаки — політично самостійна нація здобувала свою економічну чи культурну самостійність.

Давня Московщина не була багатша чи культурніша за Україну тих часів. А від XVIII ст. по сьогодні пливуть з України річки багатств до Московщини.

В XIX ст. (на початках) поляки в Галичині не мали ще гегемонії. В Галичині, хоч короткотривалі, але були часи, коли австрійський уряд ставився прихильно до українців, навіть пробував зрівноважити їх силу з силою поляків для своєї політики «поділи і пануй». Українці кинули всі свої сили (чи щонайменше 90% їх) на культурний та економічний фронт. Поляки — на політичний фронт: захоплювали в свої руки владу, хоч польські селяни не менш за українських потребували своїх «Просвіт» та кооперації.

Українці опинились у Польській державі, а не навпаки: поляки — в Українській.

Литовці, латвійці, естонці, фіни також багато працювали, щоб піднести економічний та культурний рівень своїх народів і боротьбу за свою державну самостійність виграли. Чому? Бо вони знали питому вагу у визвольній боротьбі кожного з трьох фронтів: політичного, економічного і культурного. Вони розуміли, що головний фронт є ПОЛІТИЧНИЙ, а економічний та культурний є лише його крилами. І вони на політичний фронт — на НАЦІОНАЛЬНЕ усвідомлення не лише свого народу, але (що найголовніше) і на національне усвідомлення своєї ІНТЕЛІҐЕНЦЇ кинули три чверті своїх сил, а на економічний та культурний — лише одну четверть. Боротьбу виграли.

Але ж як поведете національну боротьбу, коли нарід є національно несвідомий, некультурний і ожебрачений?

Про національну несвідомість і про культуру нашого народу ми вже сказали поперед. В Україні було багато бідних людей, але відсоток справжнього пролетаріяту не був дуже великий. Навіть бідне галицьке село не було бідніше за литовське чи латиське. Зрештою, на початках мала дати гроші інтелігенція (так і було). А щоб вона дала, треба щоб передусім інтелігенція сама була НАЦІОНАЛЬНО свідома в першу чергу. Якраз цього у нас і не було. Коли організується військо, то перше організується штаб, провід. Ми мали штаб на культурному й економічному фронті (на крилах), але на політичному (головному) фронті не мали. Використали це москвини на всі 100% — і послали нам на цей порожній пост свого М. Драгоманова. І за це фатальне нерозуміння нашою елітою першенства політичного фронту заплатила нація ціною УЦР, УНР, Директорії і… СССР.

Першенство політичного фронту зовсім не значить його виключності. Культурний та економічний фронти також є обов’язкові, конечні, бо ж вони є крилами головного і охороняють головний від обходу, від оточення ворогом. Мова йде про ПРОПОРЦІЮ сил на головному фронті і на його крилах, і ця пропорція не конечно мала б бути сталою: самий хід війни часом вимагав посилення крила силами головного. Головний фронт (політичний) має забирати щонайменше три чверті сил нації. А у нас було якраз навпаки. (Подекуди є й нині). Наші меценати давали десятки, ба сотки тисяч на бурси, Народні доми, «Просвіти», НТШ, кооперацію, але на ПОЛІТИЧНУ літературу для молодої ІНТЕЛІГЕНЦІЇ (проводу нації) давали… москвини–драгоманівці.

І дістали за це драгоманівський ПРОВІД нації в 1917 році.

До 1914 року ми не мали ані одної поважної, науково обґрунтованої книжки політичної літератури для ІНТЕЛІГЕНЦІЇ, за винятком… словника української мови Б. Грінченка. Так! Великий словник української мови був тоді (є і тепер в УССР) політичним твором.

Всі ті наші інтелігенти, які руйнували в 1917–21 роках українську державу, одержали свої політичні переконання з московської (драгоманівської) політичної літератури. А всі ті, які будували основу української держави — національну нашу армію: генерали, полковники, старшина — тої літератури не читали. Галицька інтелігентська молодь (студентство) також не мала української

1 ... 189 190 191 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українець і Москвин: дві протилежності», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українець і Москвин: дві протилежності"