Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Верхівки дерев зашуміли під помахами могутніх крил, тінь від величезного тіла промайнула на темно-синьому, вже майже нічному небі.

Обернувшись людиною, Нелемотуллаф кивнув усім присутнім і лише потім подивився на Веду.

– Радий тебе бачити. 

Голос його був стриманий, погляд спокійний, навіть безтурботний.

Але Веда розуміла, що він тільки прикидається незворушним, звісно йому  теж боляче і важко... 

–  Тул… –  гострий смуток встромився їй у серце, але це були не спогади, не жаль, а прощання з тим, що однаково ніколи б не сталося.

І Веда подумала, це добре, що вони поговорять зараз, це позбавить її від усіх болісних думок і почуттів. 

Вона боялася, що Нелемотуллаф страждатиме набагато сильніше, ніж вона сама. Вона розуміла, що зараз не час говорити про дружбу, і що жарт, що розрядив ситуацію з Ажеєм, навряд чи подіє на Нелемотуллафа –  те, що їх об'єднує є більш глибоким та сокровенним.

– Ми завтра будемо в Лафаріалі, Тул. Я і Х’ярго.

– Знаю. У мене дещо є для вас. Перехід завершимо в моєму замку.  Він на кордоні зі світом людей.

Ось так запросто? Завершимо перехід у моєму замку? І чому вона тільки тепер дізнається той факт, що його замок, виявляється, на кордоні...

У першу мить Веда розгубилася, але підозрювати Нелемотуллафа в таємних і підступних задумах  –  дурнішого не придумаєш! 

–  Не впевнена, Тул... 

– Перестань, Ведо, – відповів він тихим, байдужим голосом. – Те, що я зробив для тебе, я зробив із власної волі, і ти мені нічим не зобов'язана... Отже, коло чотирьох сил?  – звернувся він до Х’ярго.

– Так. До півночі ще дві години. До світанку ми повинні потрапити у світ людей.

Веда зробила над собою зусилля і безтурботно посміхнулася.

–  А що я маю робити?

– Ти поки що нічого не можеш зробити. А далі  подивимося.

– Тоді поясніть мені, що означає коло чотирьох сил, і на якого біса воно потрібне!

Усі четверо переглянулися, а потім Ажей і Нелемотуллаф попрямували до господарських приміщень, де Даміін захоплено розмовляв про щось із Лугажем.

– До опівночі все має бути готово! – кинув через плече Ажей.

Х’ярго взяв Веду за руку і повів з двору у ліс. Вони зупинилися в затінку біля старої  ялини, величезні лапи якої нависали над землею, немов казковий намет. 

– Ми не можемо потрапити у світ людей через дзеркало,  бо це прив'язує тебе до порталу, –сказав Х'ярго.

– А тебе?

– Зараз йдеться про те, як тобі вільно перейти  у світ людей... Тому колодязь у нічийних землях теж не годиться, він обмежує тебе в часі.

– А як же ти відкривав прохід для вампірів? – раптом  згадала Веда.

– За допомогою енергії Араоша.  Цей спосіб не для тебе, бо  ти все ще належиш світу людей.

– А чому перехід  потрібно створити саме тут, а не в драконів?

– Його можна створити де завгодно. Але оскільки ми всі зібралися в Рандагайлі, то й магію об'єднаємо тут. Навіть коло чотирьох сил не зможе втримати портал невидимим для твоїх родичів довго... Шамани надто могутні, а тепер іще й розлючені...

Веда опустила очі й задумливо поколупала носком чобота сухі хвойні голки, що щільно вкривали землю. Хьярго спостерігав за її обличчям.

– То ти  готова?

–  Ми перемістимося просто зараз?

–  Так, одразу після опівночі... То ти готова? До сонцестояння залишилося обмаль часу.

– І що потім?

–  Не знаю, – відповів Х'ярго і голос його здригнувся.

– Думаєш, щойно вдарить найкоротша ніч у році, я стану зовсім іншою?

– Не знаю...

Веда прикусила губу.

– Розповісти, що сталося між мною і Нелемотуллафом одного разу... вночі? – несподівано запитала вона.

–  Ні, не зараз. Можливо, пізніше.

– Нічого такого, але...

– Якби ти, навіть, переспала з ним, для мене це нічого б не означало...

Веда наблизилася до нього впритул. 

– Я не повинна була бігти  з Араоша, я не хотіла бігти  з Араоша.  Я хотіла, щоб ти мене зупинив...

Далеко, у нетрях нічного лісу пролунав запізнілий солов'їний свист. Веда підняла голову, із задоволенням прислухаючись, потім уперлася чолом у тверді груди Х'ярго.

– Чому ти мене не зупинив? Ти ж міг мене замкнути, міг обпоїти яким-небудь зіллям... ну що-небудь зробити, щоб я не пішла... 

– Ти справді не розумієш, чому?

– Розумію, звісно... – Веда притулилася до нього ще міцніше і заплющила очі.

Х'ярго з грубуватою ніжністю потріпав її по волоссю.

– Ходімо! Ритуал непростий і займе багато часу.