Читати книгу - "Лялька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні.
Весь цей час служниця баронеси поводилась якось дивно: то червоніла, то блідла, то ховалась між лавами.
Суддя, що непомітно спостерігав за нею, раптом звернувся до неї:
— А тепер скажіть ви, що сталося з лялькою? Тільки говоріть правду, бо вам доведеться дати присягу.
Перелякана служниця схопилась за голову і швидко відповіла:
— Лялька розбилась, пане суддя…
— Ваша лялька, та, що була у пані Кшешовської?
— Та…
— Ну, гаразд, то розбилася ж тільки голова, а де решта?
— На горищі, пане суддя… Ой, що мені буде!
— Нічого вам не буде; гірше було б, якби ви не сказали правди. А ви, пані баронесо, чуєте, що сталося з вашою лялькою?
Баронеса низько схилила голову і схрестила на грудях руки, немов мучениця.
Суддя почав писати. Чоловік, що сидів у другому ряду (мабуть, той торговець рублями та качалками), звернувся до дами з червоним обличчям:
— А що, вкрала та дама? Бачите, як вам утерли носа! Ага?
— Аби личко гарне, то й від тюрми відкрутиться, — , промовила червона дама до своєї сусідки.
— А от ви не відкрутитесь, — пробурчав басовитий голос.
— Дурень!
— Сама дурепа!
— Тихо! — крикнув суддя.
Нам сказано було встати, і ми почули вирок, який цілком виправдував пані Ставську.
— А тепер, — сказав суддя пані Ставській, коли закінчив читати, — ви можете подати скаргу за наклеп.
Він вийшов у зал, потиснув руку пані Ставській і додав:
— Мені дуже прикро, що я мусив вас судити, і дуже приємно, що можу вас поздоровити.
Баронеса Кшешовська впала в істерику, а червонопика тітка мовила до своєї сусідки:
— На гарненьке личко й суддя ласий… Але що воно буде на страшному суді!.. — зітхнула вона.
— Холера! Богохульниця!.. — буркнув мужчина позад неї.
Ми почали виходити. Вокульський подав руку пані Ставській і пішов з нею попереду, а я обережно повів брудними сходами пані Місевичову.
— От бачите, я ж казала, що так буде, — запевняла мене стара дама, — а ви все не вірили…
— Я не вірив?
— Еге ж, ви ходили, немов з глини зліплений… Ісусе!
Маріє!.. А то що таке?..
Останній вигук стосувався немічного студента, який разом з своїм товаришем чекав коло воріт, мабуть, баронесу Кшешовську і, гадаючи, що то вона, удав мерця перед пані Місевичовою!.. Він одразу помітив свою помилку й так засоромився, що побіг уперед.
— Паткевич!.. Зачекай, уже йде… — гукнув пан Малеський.
— Хай тобі. чорт! — розсердився Паткевич. — Завжди ти мене компрометуєш.
Проте, почувши гомін у воротях, він повернувся і ще раз удав мерця… перед Вірським!..
Це вже остаточно збентежило студентів, вони посварились і пішли додому нарізно — кожен протилежним боком вулиці.
Та коли ми випередили їх на візниках, вони знову йшли разом і дуже галантно вклонились нам.
Розділ дев’ятий
ЩОДЕННИК СТАРОГО ПРОДАВЦЯ
Тепер мені зрозуміло, чого я так докладно описував справу пані Ставської. А ось чому…
На світі є багато маловірів, та я й сам інколи стаю таким, і мене обсідають сумніви в існуванні провидіння божого. Частенько також, коли погано йдуть політичні справи або коли бачу страждання злидарів і тріумф мерзотників (якщо можна вжити такий вираз), я не раз думаю: «Старий дурню, Ігнаце Жецький! Ти думаєш, що династія Наполеонів знову повернеться на трон, що Вокульський вчинить щось надзвичайне, бо здібний, і буде щасливий, тому що чесний?! Ти гадаєш, дурню заплішений, що коли негідникам живеться добре, а чесним людям погано, то кінець кінцем злі будуть покарані, а добрі прославлені?.. Отак ти собі уявляєш? Ну, то й дурний, що так уявляєш! Нема на світі ніякого порядку, ніякої справедливості, тільки нещадна боротьба. Коли в цій боротьбі перемагають добрі, то буває добре, коли перемагають злі — буває зле. Але щоб існувала якась надприродна сила, яка допомагає тільки добрим, про це навіть і не думай. Люди — як те гнане вітром сухе листя: кине його на траву — лежить на траві, кине в болото — лежить у болоті…»
Так я не раз думав у хвилини зневіри, але процес пані Ставської привів мене до зовсім протилежних висновків — до віри в те, що добрі люди рано чи пізно діждуться справедливості.
Будемо міркувати так… Пані Ставська — надзвичайно благородна жінка, отже, вона повинна бути щаслива; Стах — людина найвищих доброчинностей, отже, й він повинен бути щасливий. Тим часом Стах завжди роздратований і сумний (часом мені, дивлячись на нього, аж плакати хочеться!), а пані Ставській вчинили позов про крадіжку… Де ж та справедливість, що нагороджує добрих?..
Зараз побачиш її, маловірний! А щоб краще переконатись, що на цім світі існує порядок, записую такі пророцтва: По-перше, пані Ставська вийде заміж за Вокульського і буде з ним щаслива.
По-друге, Вокульський відмовиться од своєї панни Ленцької, а одружиться з пані Стдвською і буде з нею щасливий.
По-третє, малий Люлю ще цього року стане французьким імператором під ім’ям Наполеона IV, поб’є на камуз німців і встановить в усьому світі справедливість, а це пророкував мені ще мій покійний батько, царство йому небесне!
Що Вокульський одружиться з пані Ставською і вчинить щось надзвичайне, я не маю ніякісінького сумніву.
Правда, він ще не заручився з нею, навіть не освідчився їй… він навіть сам ще не знає, що так зробить. Але я вже бачу… ясно бачу, що воно й до чого… Нюх у мене неабиякий, а політичний!
Бо ви ж тільки подивіться, що воно робиться.
Другого дня після суду Вокульський був у пані Ставської і просидів до одинадцятої години йолі. На третій день він був у магазині Мілерової, переглянув бухгалтерські книги й дуже хвалив пані Ставську, що трохи навіть не сподобалось Мілеровій. А четвертого дня…
Правда, четвертого дня він не був ні у Мілерової, ні у пані Ставської, але зі мною трапилась дивна пригода.
Перед полуднем (у магазині якраз не було покупців), ні сіло ні впало, підходить до мене… хто б ви думали?…
Молодий Шлангбаум, той єврей, що працює в відділі російських тканин.
Дивлюсь, мій Шлангбаум потирає руки, підкручує вуса, задирає голову… Думаю: «Здурів він, чи що?..» А він вітається зі мною, але голови не схиляє, і каже буквально таке:
— Сподіваюсь, пане Жецький, що б там не сталося, ми з вами залишимось друзями…
Я думаю: «Що воно за чорт, чи не звільнив його Стах з посади?..» І відповідаю:
— Можете бути певні, пане Шлангбаум, що добре моє ставлення до вас не зміниться, якщо тільки з вашого боку не буде ніяких зловживань…
Я наголосив на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька», після закриття браузера.