Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

33.2

Веда мимоволі скрикнула. Звичайно, вона очікувала, що без крові не обійдеться, але й гадки не мала, що це буде так жорстоко.  

Олф навіть не скривився і байдуже  висмикнув кинджал, розплескуючи на всі боки червоні бризки. 

За мить на світлому місячному піску розпливлася темна пляма.

Відкривши рота, дивилася Веда як кров стає  водою, і  як вода  та піднімається у повітря, утворюючи стрімкий вихор.

Ажей наступним взяв кинджал. Його кров, злетівши, перетворилася на кільце з грудок землі та дрібного каміння.

Кров Нелемотулаффа стала вихором золотистого туману.

Кинджал перейшов до Х'ярго, і останнє кільце, вогняне, закрутилося, розкидаючись полум'яними іскрами. 

Заграва спалахнула до небес, ніч висвітлилася так яскраво і страшно, наче почалася пожежа, але вже за мить вогонь вщухнув і позначив межі, за якими темрява лишилася густою і недоторканною.

Х’ярго відступив. Скривавлений кинджал зависнув у повітрі, в центрі  тіх кілець і вихорів, які кружляли,  звивалися, проходили одне крізь одне.

– І що тепер? – запитала Веда.

– Стихії мають з'єднатися, – тихо відповів Х'ярго.

– І тоді відкриється... портал?

– Так!

– А коли таке робили востаннє? – запитала Веда, заворожено дивлячись на кручені візерунки, що застигали в повітрі тієї миті, коли кільця, іскрячись, проходили одне крізь одне. 

Вогняні спіралі  нагадували їй якісь галактики різноманітної форми,  що стикаються  десь  у глибинах космосу, створюючи нові світи.

Уже маючи досвід, вона розуміла: ймовірно, щось іде не так, як має, тому кільця й не з'єднуються.

– Ніколи. У всякому разі, на моїй пам'яті, – промовив Ажей.

Вітер доніс відлуння далекого грому.

Усі четверо переглянулися неспокійно.

– І скоро вони з'єднаються? – запитала Веда, охоплена незрозумілим хвилюванням.

– Мали б одразу, – відповів Нелемотуллаф.

– Тобто ви створили це коло чотирьох сил, не маючи уявлення про те, спрацює воно чи ні?

– Усі знають: якщо з'єднати енергію всіх стихій... – почав Даміїн, але Ажей перервала його:

– Потрібно було використовувати простий кинджал... Цей зав'язаний на силі Веди...

– Простий кинджал не розсунув би межі, – зауважив Нелемотуллаф.

– Але в легендах не йшлося, що зброя має бути особливою...

– Ну і дурня! – вигукнула Веда в серцях, – так ви й гадки не мали, що робите!

– Усі стародавні обряди завжди діяли як треба, – хмурячись, сказав Нелемотуллаф, –  можливо, вібрації нашого світу змінилися...

Грім зазвучав ближче, голосніше, і нічні небеса здригнулися. Піднявся вітер, хмари задзвеніли, побігли стрімко, тягнучи за собою місячний серп.

Веда подивилася на Х’ярго, але обличчя вампіра було спокійним і холодним, а на точених губах грала ледь помітна, глузлива усмішка. 

– Потрібно спробувати ще раз, – промовив Ажей, – шамани не з миром сюди увірвуться, до того ж її прихід збільшив їхню силу. Навіть уявляти не хочу, що тут може трапитися...

Він сказав це з відвертим надривом, тривожачись за свій народ.

Веда подумала, що він уже, мабуть,  шкодує, що впустив їх до Рандагайла, і відчула себе винною у всіх бідах і нещастях Зальгара.

– Це якась  перевірка на силу волі? – пробурмотіла вона і похнюпилась, приречено дивлячись у синяво-чорні очі Х’ярго.

Він трохи примружився, злегка кивнув головою.

– Не потрібно нічого пробувати, – сказала Веда, пішла і встала під обертовими кільцями стихій, поруч із пролитою на пісок кров'ю.

Кинджал негайно опустився їй у руку.

Веда глибоко зітхнула, заплющила очі. 

Промайнула відчайдушна думка, що зовсім необов'язково відкривати цей портал, що гірські шамани однаково не посміють застосувати якусь магію руйнування, вона їм не дасть цього зробити, що в неї більше немає сил тікати, немає сил опиратися незрозуміло чому, немає сил чекати. 

Веда націлила вістря у свою долоню, на якій ще виднівся слід від минулих поранень, і похитнулася на невпевнених ногах. 

Важкі долоні Х'ярго лягли на її плечі.

– Це більше потрібно тобі самій, ніж будь-кому з нас. Не бійся, звільни свою пам'ять...

– А може, все це не так вже й потрібно? – пробурмотіла вона, відчуваючи, що світ пливе перед її очима.

– Можливо, є й інший шлях, але так швидко нам його не знайти, – ласкаво відповів Х'ярго.

– Тоді зроби це сам!  У мене духу не вистачить.

– Я не маю права приймати рішення за тебе.

У Веди залишалося ще багато запитань, але вона розуміла: неймовірною дурістю буде, якщо вона візьметься з'ясовувати стосунки зараз, коли небо над головами тремтить і плавиться, і можуть постраждати ті, хто надав їй допомогу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍