Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
/ знову конвой — прямо до вагона. За декілька хвилин поїзд рушив.
Нас проводжала Батьківщина — прикордонники й люди «в цивільному».
Л. Плющ
ЕТИЧНА НАСТАНОВА[23] (НАРИС)
1. Заєць попередив Ведмежа, що йти на річку небезпечно — можна зустрінутися з Тим, хто в річці живе. І ось, коли Ведмежа заглянуло у воду, то й справді побачило Того, хто в річці живе.
Воно налякалося, але і взнаки не дало, тільки показало Тому, хто в річці живе, страшну гримасу. Той, одначе, також показав гримасу.
Перелякавшися ще дужче, Ведмежа погрозило Тому лапою, але Той відповів йому знову тим самим.
Ведмежа знайшло вихід, скориставшися порадою старого їжака: воно всміхнулося Тому, хто в річці живе, а той відповів Ведмежаті доброю, привітною усмішкою.
Ця казка-притча на диво точно передає схему розвитку відносин поміж людиною і її середовищем, як природним, так і соціяльним.
Страх «Я» перед Другим веде до ворожих дій супроти Другого, який відповідає на них тим же, що, у свою чергу, викликає ворожість «Я» до Другого, а це, природно, посилює ворожнечу Другого до «Я».
І не буде цьому процесові ні кінця, ні краю, поки «Я» не зрозуміє, вкінці, що Другий не зводиться до простого «не-Я», а що деякою мірою Він — це «Я», а тому удари Другого по Мені — це наслідок моїх ударів по Другому.
Більше того, без «Другого» «Я» перестане бути реальністю і перемінюється в абстракцію — воно втрачає не лише свою форму конкретного «Я», але й зміст визначеного «Я».
Спираючися на поняття «настанови», сучасна психологія дає можливість уточнити ті старі істини.
2. Настановою називають «Схильність, окреслену підготовку організму при діях «поведінки», готовість зустріти при взаємодії з середовищем визначені властивості середовища, окреслену «поведінку» середовища — очікування окресленої дійсности.
Поведінка індивіда окреслюється не тільки і навіть не стільки безпосереднім впливом середовища, скільки настановою індивіда щодо середовища та спрямованістю різниці між цією настановою і дійсністю.
Узнадзе[24] і його школа показали, що настанова пронизує всю діяльність суб’єкта, визначаючи характер і спрямованість моделювання дійсности, а також реакцію на цю дійсність.
Найменше значення має настанова в соціяльній психології, часто визначаючи характер взаємовідносин між особою та групою, а також між груповими суб’єктами (соціяльна група, кляса, нація та інше), впливаючи на зміст і розвиток загальної свідомости, зокрема, на виникнення й закріплення мітів і забобонів (див., наприклад, І. Кон «Психологія забобону», Новий мір, ч. 9., 1966).
3. Релігійна мораль є віддзеркаленням уже існуючих взаємин поміж людьми, зафіксовуючи й освячуючи ці взаємини в ідеалізованому вигляді, виділяючи в них загальнозначуще.
Але, будучи фантастичним і ідеалізованим віддзеркаленням сучасного, релігія дає людському суспільству настанови, що виходять поза межі минулого й сучасного, настанови, що відограють ролю духовних будівельних риштувань майбутнього і діють на спрямування загального розвитку, здійснюючи тим самим зворотний зв’язок у взаємодії «суспільне буття — суспільна свідомість».
Прикладом такої настанови в усіх світових релігіях може служити настанова Добра.
Формула зоологічної справедливости «Око за око, зуб за зуб», що виражала правову вимогу варварських племен, знайшла свій моральний розвиток в заповітах юдаїзму «Не роби ближньому того, чого не бажаєш собі» і піднялася до Нового заповіту Христа, який благовістив нездійснене і досі майбутнє: «А Я кажу вам: любіть ближнього…»
Утопійність, надмірність моральних вимог релігії, їхня неспівмірність з дійсністю потягають за собою диявольську чистоту й «досконалість» перших інквізиторів, релігійне святенництво церкви, і кінець-кінцем, як реакцію на попереднє — нігілістичний аморалізм вульгарного атеїзму.
Проте заклик Христа був чутний навіть під час походів до Господнього Гробу й дияволіяди Церкви-Антихриста і як мету, ідеал його можна почути в атеїстичній моралі.
І як ідеал, він виявляє вплив на майбутнє й сучасне, будучи «серцем безсердечного світу» (Маркс).
Вульгарний атеїзм, тобто нікчемне заперечення релігії, бачить у релігії лише утопію і її соціяльну функцію «опіюму», що послаблює терпіння, а тому й незадоволення людини суспільним ладом.
Завдання ж полягає у тому, щоб зберегти всі духові цінності релігії, спираючись на такі соціяльні умовини, при яких зникне конечність духового «знеболювання», при яких самі терпіння матимуть людяний характер і виявлять деяку духову цінність, а не будуть вислідом механічної дії соціяльного чи природного середовища.
Існуючі суспільні організації закриті для послідовників Христа — якщо й виживають одиниці цього типу людей, то лише як юродиві, Дон-Кіхоти чи Мишкіни (російська народна казка віддає їм данину в образі Іванушки-Дурника). Перемога приходить до них лише поразкою, коли їхні ідеали стають мертвою оболонкою, що скриває все те, з чим вони боролися.
Комуністи врахували причину поразки християнства й вибрали засобом досягнення Добра не особисте самовдосконалення (в існуючих умовах це доступне лише невеликій групці людей, яка виживає тільки тому, що цілком без них суспільство само не виживе), а створення такої суспільної організації, при якій настанова Христа не вела б до загибелі свого носія, при якій тип людини, умовно названий Дон Кіхотом чи Христом, став би виживаючим, і любов до ближнього не була б безперервним подвигом підняття на Голгофу.
Перші спроби створити таке суспільство закінчилися невдачею, повторивши перемогу-поразку Христа — ідеї трансформувалися в ідола, в жертву якому були принесені носії цієї ідеї (як, зрештою, і всіх інших — ідоли не терплять ніяких ідей, бо ідея викриває ідола в тому, що він мертвий і існує лише кров’ю живих людей).
Однією з духових причин цієї невдачі була слабість доброї настанови, перевага ненависти до Зла над любов’ю до Добра — «Довга боротьба за справедливість поглинає любов, що зродила її» (Камю).
Очевидно, боротьба за перебудову суспільства повинна супроводитися боротьбою за перебудову людиною себе, комуністична революція — християнською (т. зн. соціяльна — моральною). Християнською своєю доброю настановою до Другого.
Сенс доброї настанови полягає зовсім не в тому, щоб любити Другого, не зважаючи ні на що. Зло не заслуговує любови, його треба ненавидіти. Тільки Христові — ідеальній людині, дано любити тих, що його розпинають. Але бажати підніматися до Христа дано кожному.
Добра настанова полягає в тому, щоб у Другому шукати союзника, співлюдину. Цей пошук означає передусім розкриття в собі для Другого тих меж, що йому потрібні як співлюдині.
Це збільшує імовірність знайти й виявити для себе в ньому союзника. Лише імовірність, бо поведінку Другого визначаємо не тільки ми. Другий сам перебуває в якомусь середовищі, і «Я» для нього — лише один з елементів цього середовища.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.