Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мартен досі лежав на березі й молився.
— Тейлу, якого вогонь не зміг убити, гляди мене у вогні.
Я копнув його.
— Трясця твоїй матері, вставай уже, бо інакше смерть усім нам.
Він припинив молитись і підвів погляд. Я прокричав щось незрозуміле й нахилився, щоб потягнути його вгору за комір сорочки. Сильно трусонув Мартена і другою рукою пхнув йому лук, не знаючи, як ця зброя там опинилася.
Знову блимнула блискавка, показуючи мені те, що бачив Мартен. Мої руки були у крові дозорця. Через сильний дощ вона заструменіла й потекла, але не змилася. В нетривалому сліпучому світлі кров здавалася чорною.
Мартен отеретіло взявся за лук.
— Стріляй у дерево! — перекрикнув я грім. Мартен витріщився на мене як на божевільного. — Стріляй!
Напевно, щось у виразі мого обличчя таки його переконало, та його стріли розсипались, і він знову забурмотів собі під носа, шукаючи якусь стрілу на мулистому березі:
— Тейлу, який притис Енканіса до колеса, гляди мене в пітьмі.
Після тривалого пошуку він знайшов стрілу й незграбно приклав її, попри дрож у руках, до тятиви, не припиняючи молитись. Я знову зосередився на таборі. Ватажок уже знову верховодив бійцями. Я бачив, як його вуста викрикують накази, та не чув нічого, крім тремтливого голосу Мартена:
Тейлу, чиї очі все бачать,
Гляди мене.
Раптом ватажок зупинився і схилив голову набік. Заціпенів, неначе щось наслухаючи. Мартен продовжував молитися:
Тейлу, сину самого себе,
Гляди мене.
Ватажок бандитів хутко поглянув ліворуч і праворуч, неначе почув щось таке, що його збентежило. Знову схилив голову набік.
— Він тебе чує! — несамовито закричав я Мартенові. — Стріляй! Він їх до чогось готує!
Мартен прицілився в дерево посередині табору. По ньому хльостав вітер, а він продовжував молитися.
Тейлу, який був Мендою, який був тобою,
Гляди мене в ім’я Менди,
В ім’я Періалі,
В ім’я Ордала,
В ім’я Андана,
Гляди мене.
Ватажок повернув голову, неначе шукаючи щось у небі. Щось у цьому його порусі видавалося страшенно знайомим, але що сильніше мене охоплював озноб зв’язувача, то каламутнішими ставали мої думки. Ватажок бандитів повернувся й помчав до намету, а тоді зник усередині.
— Стріляй у дерево! — заволав я.
Мартен випустив стрілу, і я побачив, як вона міцно встромилася в стовбур величезного дуба, що бовванів посередині бандитського табору. Я заходився гарячково шукати в багнюці котрусь зі стріл, які розгубив Мартен, і засміявся з власних планів. Можливо, не вийде нічого. А може, я загину. Вже саме ковзання… Проте це не мало значення. Мені вже й так світила смерть, якби я не знайшов способу зігрітися й висушитися. Невдовзі до мене мав прийти шок. А може, й уже прийшов.
Моя долоня зімкнулася на стрілі. Я розділив свій розум на шість частин і прокричав потрібні зв’язування, глибоко встромляючи стрілу в промоклу землю.
— Що вгорі, те й унизу! — вигукнув я. То був жарт, який мав шанси зрозуміти лише хтось із Університету.
Минула одна секунда. Вітер ущух.
Усе довкола побіліло. Стало яскравим. Шум. Я падав.
А далі — нічого.
Розділ дев’яносто другий. Таборлін Великий
Я прокинувся. Теплим і сухим. Було темно.
Я почув запитання, сказане знайомим голосом.
Тоді голос Мартена.
— Це все він. Це він зробив.
Запитання.
— Дене, я в жодному разі не скажу. Богом клянуся, не скажу. Думати про це не хочу. Якщо хочеш, витягни це з нього сам.
Запитання.
— Ти знав би, якби бачив. Тоді ти нічо не хотів би більше знати. Не переч йому. Я бачив його сердитим. І більше нічого не скажу. Не переч йому.
Запитання.
— Та ну тебе, Дене. Він убивав їх одного за одним. А тоді трохи з’їхав з глузду. Він… Ні. Я просто скажу таке. Здається, він прикликав блискавку. Наче сам Бог.
«Наче Таборлін Великий», — подумав я. І всміхнувся. І заснув.
Розділ дев’яносто третій. Усі ми найманці
Після чотирнадцяти годин сну я був у чудовій формі. Моїх супутників це, схоже, здивувало, бо вони знайшли мене непритомним, холодним на дотик і залитим кров’ю. Вони роздягнули мене, трохи порозтирали мені кінцівки, а тоді закутали мене в ковдри й поклали в єдиний уцілілий намет бандитів. Решта п’ять були або спалені, або закопані, або загубилися, коли великий білий стовп блискавки вдарив у високий дуб, який стояв посередині бандитського табору.
Наступний день був хмарний, але, на щастя, не дощовий. Спершу ми подбали про свої ушкодження. Геспе дістала стрілу в ногу, коли їх заскочив зненацька дозорець. Дедан мав глибокий поріз уздовж одного плеча. Йому по-своєму пощастило, зважаючи на те що він кинувся на дозорця голіруч. Коли я спитав Дедана про це, він сказав, що просто не встиг оголити меч.
Мартен мав яро-червону ґулю на лобі, над однією бровою, яку дістав через мене — чи то тоді, коли я його копнув, чи то тоді, коли я його тягав. Вона була чутлива на дотик, але він стверджував, що йому вже з десяток разів діставалося сильніше під час бійок у корчмах.
Видужавши від ознобу, я прийшов у норму. Було видно, що мої супутники здивовані моїм раптовим поверненням із порога смерті, і я вирішив не розвіювати їхнього зачудування. Трохи таємничості не нашкодить моїй репутації.
Я забинтував зазублений поріз від стріли, що зачепила моє плече, а також обробив кілька синців і подряпин, не пам’ятаючи, як їх дістав. Ще в мене був довгий неглибокий поріз у верхній частині передпліччя, який я заподіяв собі сам, та його навіть зашивати було не треба.
Темпі лишався неушкодженим, нітрохи не збентеженим і непроникним.
Другим пунктом нашого порядку денного стала турбота про мертвих. Поки я був непритомний, решта нашої компанії перетягнула більшість обгорілих, безживних тіл на один бік галявини. Це були:
Один дозорець, убитий Деданом.
Двоє, що заскочили Темпі зненацька в лісі.
Троє, що пережили удар блискавки та спробували втекти. Одного здолав Мартен, інших двох убив Темпі.
Сімнадцятеро обгорілих, скалічених чи подоланих блискавкою якось інакше. Із них восьмеро були мертві чи померли від ран іще до того.
Ми знайшли сліди одного дозорця, який спостерігав за всіма цими подіями з північно-східної частини гребеня. Його слідам, коли ми їх знайшли, вже був один день, і жоден із нас не відчував ані найменшої охоти на нього полювати. Дедан зауважив, що, можливо, дозорець вартуватиме більшого живим, якщо поширить звістку про цю феєричну поразку серед інших людей, які замислюються про бандитське життя. Так ми вперше в чомусь погодилися.
Тіла ватажка серед зібраних трупів не було. Великий намет, у який він утік, розчавили великі шматки розбитого стовбура велетенського дуба. Позаяк у нас наразі було більш ніж удосталь справ, ми поки що не чіпали його решток.
Замість спробувати викопати двадцять три могили чи навіть братську могилу, в якій умістилися б двадцять три тіла, ми зібрали кострище й запалили
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх мудреця, Патрік Ротфусс», після закриття браузера.
