Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 2"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 196 197 198 ... 200
Перейти на сторінку:
Лисяк-Рудницький переслав йому готову статтю.

“Реакція Бургардта була надзвичайно позитивна, навіть ентузіастична, - писав Лисяк-Рудницький у листі до Олега Федишина від 2 квітня 1971 р. (box 37, file 797). - Пригадую, що в його листі була така фраза, що, мовляв, “не можна не погодитися з кожною думкою” в моїй статті. Ця перша версія статті значно різнилася від другої, яку Ви читали. Стаття була коротка, б[лизько] 20 сторінок; ціла була присвячена докладній аналізі “афери Костецького” й інкримінованих статей самого Костецького й редакційної заяви з січня 1967.

Але місяці минали, а моя стаття - незважаючи на попередню обіцянку головного редактора - в “Сучасности” не появлялася. Вліті 1969 Бургардт був у Мюнхені. Після повороту він сказав мені, що проти моєї статті існує сильний спротив мюнхенських “чинників” (видавців “Сучасности” - Я. Г.) і що йому, Бургардтові, не пощастило цей спротив перебороти. Внедовзі Бургардт зрікся головного редакторства. - Так скінчилася перша “раунда”.

Справа відновилася навесні 1970 року. Панове з “Прологу” знову підняли питання мого співробітництва в “Сучасности”, і я знову повторив мою давню передумову. Але після довгих розмов з пп. Прокопом, Лебедем, я згодився переробити статтю так, щоб у ній обмежити полемічний характер, звязаний з “аферою Костецького”, а зате щоб висунути на чільне місце принципову проблему інтелектуальної свободи. Результатом цієї переробки є друга версія, яка в порівнянні з першою становить по суті нову статтю. Ця друга версія втратила тематичну стрункість, що нею характеризувалася перша. Але зате вона довша й заторкує ширше коло питань.

Рукопис цієї другої версії (що дістала новий заголовок “В обороні інтелект”) читали пп. Кравців (в. о. головного редактора), Прокоп і Лебідь, і поробили ряд зауважень. Згідно з їхніми зауваженнями й побажаннями, я ще зробив такий ряд змін і деякі пасуси злагіднив, деякі фрази викреслив, тощо. У цій остаточній формі я передав рукопис нью-йоркській редакції на почту літом 1970 р. Десь у липні, ще до мого від’їзду до Европи, дістав короткого листа від Б. Кравцева з обіцянкою, що моя стаття буде надрукована в одному з найближчих чисел “Сучасности”.

З того часу минає три чверті року, а статті як нема, так нема [...] Згодом виявилося, що манускрипт знову застряг у мюнхенських “чинників”. Панове Лебідь і Прокоп у листопаді їздили до Мюнхену й після повороту запевнили, що зі статтею тепер “уже не буде труднощів”.

Інші варіанти статті, а також зауваження Богдана Кравціва до неї зберігаються в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 25, file 519; box 37, file 795).

77

Ігор Костецький (1913-1983, псевдонім - Іван Мерзляков) -письменник, перекладач, літературний критик. Народився у Києві, у 1930-х роках навчався режисури в Москві та Ленінграді. Наприкінці війни емігрував у Західну Німеччину. Разом із дружиною, німецькою поетесою і перекладачем Е. Коттмаєр, заснував видавництво “На горі”. Діяч письменницького об’єднання МУР. Автор збірок оповідань “Оповідання про переможців” (1946), “Там, де початок чути” (1948), збірки п’єс “Театр перед твоїм порогом” (1963), дослідження “Советская театральная политика и система Станиславского” (1956), українських перекладів В. Шекспіра, Т. С. Еліота, П. Верлена, Е. Паунд, Ф. Гарсія Лорки, Р. М. Рільке, С. Георге та ін. Літературний редактор першого повного українського перекладу Біблії, виданої у 1963 р. у Парижі Збірка праць, присвячена Ігореві Костецькому, опублікована в Мюнхені у 1964 р. В архіві Івана Лисяка-Рудницького зберігається його листування з Костецьким (box 37, file 804; box 38, files 805, 808). У листі до Лисяка-Рудницького від 7 червня 1975 р. (box 38, file 808) Ігор Костецький писав; “Ви належите до тих нечисленних читачів, на яких, власне, і розраховані наші видання”.

78

Роман Купчинський (1944 р. н.) - народився у Відні. У 1970 р. закінчив університет Лонг Айленд (штат Нью-Йорк, США). У 1970-1991 рр. працював у видавництві “Пролог”. Від 1991 р. - директор українського відділу радіо “Свобода”.

79

Данило Богачевський (1890-1986) - правник, громадський діяч. Народився у с. Маняві Скалатського повіту. У час визвольних змагань 1918-1919 рр. - вояк УГА; у 1920-х рр. - член УВО. Працював адвокатом у Раві-Руській. У 1948 р. переселився до США Проживав у Філадельфії, де, зокрема, був організатором та головою осередку праці НТШ у Філадельфії. Автор спогадів “На возі і під возом” та праці про першого українського митрополита США Костянтина Богачевського, свого брата. Батько українського історика Марти Богачевської-Хом’як. Живучи у Філадельфії, Іван Лисяк-Рудницький близько приятелював із Данилом Богачевським і його сім’єю та співпрацював з керованим ним осередком НТШ. Листування з Данилом Богачевським зберігається в архіві Івана Лисяка-Рудницького.

80

“реалітетники” - представники ідейно-політичної течії серед української еміграції, які відстоювали потребу здійснювати “реальну політику” стосовно Української РСР. В основі їхньої діяльності лежала ідея практичного використання формальної державності Української РСР у боротьбі за закладені у ній можливості справжнього суверенітету. Ідейно повязані з лівою (некомуністичною) течією (головно - із середовища лівої УРДП).

Іван Лисяк-Рудницький не поділяв віри “реалітетників” у те, що в підрадянській дійсності українські національні інтереси (українська мова, школа, культура тощо) найкраще відстоювати з позицій соціалістичних ідеалів. “На мою думку, - писав він у листі до Андрія Білинського від 10 жовтня 1959 р., - якщо взагалі існує ідеологія, що могла б принести покращення долі нашому народові під совєтським пануванням, то це не інтернаціональний соціялізм, але політичний лібералізм. Досвід учить, що власне ті роки, коли будівництво соціялізму робило найбільші поступи в СРСР, - колективізація, п’ятирічки, - Україна зазнавала найбільших ударів. Знову же в ті періоди, коли в Радянському Союзі пахло хоч слабеньким лібералізмом, - НЕП, післясталінська “відлига” - кращало положення України. Мали рацію старі наші публіцисти 19 ст., які майбутність української справи в царській Росії зв’язували з запровадженням конституційного устрою в державі При чому суть діла зовсім не полягала в тому, щоб покладати довір’я на добру волю російських лібералів; але обмеження урядової самоволі та забезпечення мінімальних індивідуальних вольностей було б створило передумовини для розгорнення української громадської самодіяльності бодай в такій мірі, як вона існувала в конституційній Австрії. Отже і сьогодні, коли б ми взагалі хотіли шукати основ для “реальної політики” в Вашому сенсі цього слова, себто такої, що зв’язувала б свої перспективи з еволюцією радянської системи, - то вихідною точкою тут повинна бути дискусія над питанням про шанс “лібералізації” совєтської системи. Мій особистий погляд на цю справу скептичний”

1 ... 196 197 198 ... 200
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Iсторичнi есе. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Iсторичнi есе. Том 2"