Читати книгу - "Джозеф Антон"

незадовго до Різдва пограбували його будинок на Бішоп-авеню.

Приїхала хатня робітниця й побачила, що парадні двері відчинені навстіж, а одна із його валіз і Зафарів ящик для інструментів чомусь стоять надворі. Всі внутрішні двері на першому поверсі — розчинені, що також дуже дивно. Зазвичай їх на ніч замикали. Їй здалося, що на другому поверсі хтось ходить, погукала, але ніхто не відповів, вона злякалася, вирішила не заходити досередини й викликала Френка Бішопа. Френк зателефонував йому на мобільний, але він спав, і дзвінок надійшов на голосову пошту. Відтак Френк зателефонував на стаціонарний телефон, розбудив Елізабет, і вона кинулася до нього: «Мерщій вилазь з ліжка!» Вікна на горішньому поверсі були також відчинені, а жалюзі і штори — розсунуті. Він почав бігати будинком. Розбудив Зафара — він нічогісінько не чув. Ще одне вікно — також відчинене навстіж. З кабінету зник його знак французького Ордену мистецтва й літератури, а також фотоапарат. Його ноутбуки, паспорт, відеокамера були на місці. Забрали його годинник і невелику суму американської валюти, проте кредитну картку «Амерікен експрес», яка лежала поряд з грішми, зловмисник залишив. Також не взяв коштовностей Елізабет; перстень із діамантом досі лежав на видноті. Проте зникла Зафарова стереосистема і деякі речі, що прикрашали вітальню — фігурка Ґанеші[274] із білого металу, різьблений бивень слона, куплений в Індії ще в 1970-х роках, срібна скринька, антикварне збільшуване скло й невеликий восьмикутний ілюмінований Коран, подарований йому напередодні весілля Кларисиною бабусею Мей Джуелл. А з їдальні зникли всі столові набори разом із дерев’яною скринькою. Ось так.

Вікно у найбільшій спальні — відчинене. Стало очевидним, що тут попрацював спритний квартирний злодій. Він проник до будинку через вікно у спальні, навіть залишив брудні відбитки свого взуття на підлозі, проте нікого не розбудив. Тільки подумати, зловмисник пробрався повз них трьох, і ніхто навіть не розплющив очей. Чи знав грабіжник, у чий будинок він проникає, чий орден він краде? Чи впізнав він того, хто спав у ліжку? Чи знав він про небезпеку? Якби в будинку залишилася поліція, то його б, мабуть, і застрелили.

Проте всі були живі й здорові. І це найголовніше. Невже будинок «засвітився»? Прибув Френк Бішоп, наважилася зайти досередини Беріл, а потім приїхали офіцери із Скотленд-Ярду для оцінки ситуації. Якщо це був різдвяний злодюжка, а саме на це скидалося найбільше, то існувала дуже мала ймовірність того, що він повідомить про розташування будинку ісламським терористам чи навіть пресі, бо цим собі дуже нашкодить. Отже, залишаймося на місці і сподіваймося на краще. Так. Саме так вони і вчинять.

Елізабет узяла Мілана й поїхала в гості до Керол, тож він залишився наодинці зі своїм нестерпним самоаналізом. Наближався міленіум, і суперечності роздирали його душу на шматки. Ага, в Ірані, як повідомляли, п’ятсот «прихильників» фетви пообіцяли продати по нирці, аби зібрати кошти на розправу з ним, що, зрештою, могло вирішити всі проблеми. Ліки від усіх хвороб, як сказав Томас Мор про сокиру ката.

Помер Джозеф Геллер[275], і великий добродушний гумор пішов разом з ним. Померла Джілл Крейґі, й разом з нею не стало великої доброти.

У переддень Нового року піар-гуру Метью Фройд і його наречена Елізабет, донька Руперта Мердока, запросили їх на святкування в залу «Міленіум-Доум». Він узяв із собою Елізабет, Зафара, Мартіна й Ізабель, а Сюзен, нова няня, залишилася дома з Міланом. У розпал святкування Тоні Блер підійшов до Метью з Елізабет і потиснув їм руку, потиснув також і йому. Коли настав час співати «Давній добрий час[276]», королеві довелося взяти за руку Блера, проте з деяким невдоволенням на обличчі. Його ж узяла за руку Елізабет, і на її обличчі перемішалася любов з болем. То що? Забути давнє все і не тужити? співали вони, а там уже й північ настала, тож закалатали церковні дзвони по всій Англії, «проблеми 2000» таки не виникло, і вона не призвела до збою у комп’ютерних мережах, не сталося також терористичних нападів, настала нова епоха — і нічого не змінилося. Ніякого чарівництва у тих митях часу. Тільки люди спроможні на перетворення -величні або ж диявольські. Їхня доля — в їхніх руках.

Шановний Міленіуме!

Все одно ти несправжній. Перехід з 1999 року у 2000 рік став би міленіумом, якби існував нульовий рік до нашої ери перед роком 0001, а позаяк такого не було, то це означає, що дві тисячі років збіжать тільки в кінці двотисячного року і аж ніяк не на початку. Ці дзвони, феєрверки, вуличні святкування відбуваються на рік раніше. Справжня мить перемін ще настане. Я пишу зі свого місця всезнайки в майбутньому, тому запевняю цілком авторитетно, що листопадові вибори у США 2000 року і добре відомі вересневі події 2001 року, аж через рік після цього штучного міленіуму, таки засвідчать про настання перемін.

На йорданський Святвечір, лишень за два тижні після того, як Елізабет гостювала з Міланом у «бабусі», Керол Нібб спробувала накласти на себе руки, написавши листи до кількох людей, серед них і до Елізабет. Вона казала, що не вірить у лікування і воліє «покласти всьому край» одразу. Їй не вдалося піти з життя, бо прийняла замалу дозу морфіну. Розбудив її Браєн, і вона сказала, що ліпше б він цього не робив, але вона все одно, мабуть, прокинулася б. Лежала тепер в ізоляторі, бо в такому стані найменша інфекція могла стати для неї фатальною. Кількість білих кров’яних тілець знизилася у неї до двох (нормою вважається дванадцять), також сильно знизилася кількість червоних кров’яних тілець. Хіміотерапія справила на її організм надзвичайно руйнівний вплив. Браєн зателефонував лікарю Едварда Саїда Канті Раю, який підтвердив, що в Америці практикують інші види лікування, проте він не міг сказати, чи вони матимуть ліпший ефект, ніж те лікування, яке їй тепер надають. Спроба Керол накласти на себе руки сильно вразила Елізабет. «Вона була для мене такою міцною підпорою, -сказала вона й додала: — Та відколи померла мама, я сама давала собі раду в житті». Він обійняв її, щоб заспокоїти, і вона сказала: «Ти все ще...», — але замовчала й вийшла