Читати книгу - "Джозеф Антон"

223
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 198 199 200 ... 218
Перейти на сторінку:
з кімнати. Щось у глибині душі її дуже гризло.

Відтак настав день її народження, і він повів її, Зафара й п’ятьох її найближчих подруг на вечерю у «Плющ». Коли ж вони повернулися додому, то Елізабет вчепилася в нього й вимагала розповісти про його плани. Він говорив про нищівну дію боротьби між її бажанням мати більше дітей і його бажанням жити в Нью-Йорку, а тоді він уперше вимовив слово розлучення.

Кінець його шлюбу не позначився оригінальністю. Той, хто хотів розриву, повільно відходив від справ, а та, що не хотіла розлучення, впадала то в гірку закоханість, то у мстиву лють. Украй рідко вони нагадували людей, якими були раніше, коли їм удавалося знову ставати великодушними й чуйними. Відтак з’явилися юристи, після чого вони обоє сердилися, і той, що хотів розірвання шлюбу, перестав почуватися винним, ти прийшла в моє життя, коли їздила на велосипеді, працювала молодшим редактором і винаймала мансардне приміщення, а тепер хочеш піти мультимільйонеркою, а та, що не хотіла розірвання шлюбу, робила все залежне від неї, хоч і заприсягалася не робити так, аби лише перешкодити тому, хто хотів розлучення, бачитися з сином, не дочекаєшся, ти зруйнував своє життя, та я не думаю про тебе, я думаю про нього, і вони мусили йти до суду, і суддя мусив казати, що їм нема сенсу приходити до нього, бо їм самим слід усе вирішити, позаяк мова йде про їхнього сина. Вони навіть віддалено не нагадували людей, якими були насправді. Самими собою вони стануть за деякий час, після того як забудуться дошкульні образи, жадібність і нетерпимість, після того як та, кого покинули, зіткнеться з Ілюзією лицем до лиця в Нью-Йорку й лаятиме її на чому світ стоїть і то такими словами, що йому вуха в’янутимуть і не віритиметься, що вона їх знає, після чого вони дійдуть згоди стосовно сина; десь там у майбутньому, вже після закінчення війни, коли біль потрохи стихатиме, вони повернуться до самих себе і пригадають, що колись подобалися одне одному, і зрозуміють, що потрібно залишатися добрими батьками заради своєї дитини, і невеличке бісеня сердечности знову пригорнеться до них, й уже невдовзі вони говоритимуть, як належить дорослим людям, усе ще не погоджуючись і не погоджуючись, по суті, дуже часто і дуже багато в чому, іноді їм навіть уриватиметься терпець, проте вони спілкуватимуться, зустрі-чатимуться, знаходячи шлях не так одне до одного, як до самих себе, і навіть зрідка усміхатимуться.

Щоб відновити дружбу, потрібно було багато часу, та вона повернулася, і це дозволило їм знову робити багато чого разом, по-сімейному, наприклад, бувати дома одне в одного, запрошувати одне одного на обіди, переглядати фільми у кінотеатрах разом з хлопцями, навіть відпочивати разом у Франції, Індії і — так! — у тій же Америці. Зрештою, їхніми стосунками можна було пишатися як такими, що були розірвані, затоптані, знову розірвані, та все ж таки потім відновлені — не легко, не без руйнівних зривів, але повільно, розважливо, до того ж серйозними людьми, якими вони насправді були, — людьми, які зняли із себе оті костюми непримиренних бійців із фантастичних фільмів про чудовиськ, відмовившись від личин, у які загнало їх розлучення.

Минуть роки, поки це станеться, поки його Ілюзія встромить у його серце ніж і зникне з його життя не в зеленій хмаринці диму, як Зла Відьма Заходу, але у приватному реактивному літаку стариганя Скруджа Макдака і потрапить у його приватний світ на Похмурих Дюнах, а також в інші місця, сповнені підлости і грошей. Після восьми років, упродовж яких вона щонайменше раз на тиждень казала йому, що він занадто старий для неї, вона зв’язалася з качуром на двісті років старшим, можливо тому, що Скрудж Макдак зміг відчинити перед нею чарівні двері, крізь які вона потрапила у свою власну потаємну казкову країну мрій з необмежними можливостями і розкішним життям на Великій Скелястій Льодяниковій Горі з птахами, бджолами й сиґаретами на деревах; а позаяк у приватній залі під приватним куполом задоволення у Дакбурґу, що в США, був плавальний басейн із золотими дублонами, то вони могли стрибати з невисокого трампліна у воду й хлюпатися там упродовж годин, адже дядько Скрудж любив посидіти у прохолодній ліквідності своїх грошей; а те, що він був близьким другом Дака Чейні і Джон Макдак (жодних родинних зв’язків) пообіцяв йому посаду посла США у будь-якій країні світу після поразки Барака Обами, не мало жодного значення, бо в підвалах свого приватного замку він мав Діамант завбільшки з готель «Рітц», а в печері в самому серці гори Дак, яку він так удало купив унаслідок успішної венчурно-капіталістичної оборудки ще колись давно, у юрський період, коли був юним качуром десь так сімдесяти з гаком літ, його приручені тиранозаври з вірними йому велоцерапторами охороняли від усяких грабіжників казкову драконячу скарбницю, його приватний сховок із незліченним багатством.

Щойно вона полетіла у цей фантастичний світ, одразу повернулася реальність. Вони з Елізабет не одружувалися знову, не стали вони також і коханцями, бо це було б нереалістичним, однак вони спромоглися стати ліпшими батьками, а ще найкращими друзями, і їхні справжні риси розкрилися не під час війни, а під час досягнутого ними миру.

У 2000 році та давня історія з фетвою час від часу знову спливала на поверхню. Якось він стояв на тротуарі Берроу-стрит на Манхеттені, шукаючи квартиру для найму, коли на його мобільний зателефонував міністр закордонних справ. Дивина та й годі, подумав він, я стою без жодної охорони і живу собі звичайним життям, аж тут Робін Кук повідомляє: його іранський колега Харразі підтвердив, що в Ірані всі підтримують домовленість, однак британська розвідка все ще не переконана в цьому, і між іншим, Харразі каже, що історія з продажем чоловіками своїх нирок є неправдивою, ля-ля-ля, ля-ля-ля. У себе в голові він уже перевів стрілки й не збирався чекати, поки британський уряд чи Іран дадуть йому зелене світло, і розбудовував свою свободу самотужки просто тут, на тротуарах Нью-Йорка, а якби він знайшов іще й підходяще житло, то це справді було б знаменито.

Здавали у найм кватиру на розі 65-ї вулиці і Медісон-авеню навпроти крамниці Армані. Хоча стелі були недостатньо високими, й квартира загалом йому не дуже подобалася, проте він міг її собі дозволити, і власник погоджувався її продати. Квартира була в кооперативному будинку, тож його кандидатуру мало ще затвердити правління мешканців будинку;

1 ... 198 199 200 ... 218
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джозеф Антон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джозеф Антон"