Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Глава 193. За звичайною грою відкриються найпотаємніші бажання. Частина друга

Як тільки Джуліан пішов, у залі на декілька хвилин запала мовчанка, та за якийсь час таки прозвучав роздратований голос Лі Туна:

― Що за чортівня?! Він наклюкався і не в змозі себе контролювати, то якого біса нападати на Бек?!

― Але ж… ― тихенько проговорив Хуа Ян. ― Він іще декілька хвилин тому жер зубну пасту і веселився разом з нами… чому ж тоді?..

Мін Чжень повернувся до Ребекки і акуратно торкнувся рукою її щоки.

― Як ти? ― прошепотів він, стурбовано дивлячись на неї.

Бек не змогла знайти в собі сили, аби поглянути на нього.

― Це… це неправда, Мін Чжень… я не шкодую про вбивства… але… я не знаю, що ж тоді це насправді… невже… невже те, що сказав Хантер…

Дівчина була готова розридатися, але демон раптово притулив її до себе і прошепотів:

― Це неважливо. Ми всі про щось шкодуємо і часто навіть не знаємо, про що конкретно.

― Але…

― Чш-ш. Просто забудь. Він просто не в захваті від того, що завтра побачить Анну, яка служить Білолицьому, от і все.

Бек дозволила Мін Чженю обійняти її. Та думки її все ще не були спокійними. «Він правий. Хантер сказав так, бо йому боляче. Йому боляче усвідомлювати, що він зробив стільки всього і навіть після цього не може бути поруч із Анною. Але…»

― Мін Чжень… ― раптом прошепотіла Ребекка. ― Анна і Хантер неоднарозово рятували мене. Я… я мушу допомогти їм завтра. Вони пройшли через стільки всього і врешті-решт заслужили на щасливий кінець.

«А як же ми? ― раптово пролунало в голові. ― Ми ж теж заслужили на щасливий кінець».

― Добре, ― зронив Багряний провісник.

В ту ж мить прозвучав голос Мей:

― Цей п’янчуга пішов. Ми збираємось продовжувати гру, чи як?

Чимало поглядів спрямувалися в її сторону. Бек могла заприсягнутися, що більшість із гравців встигли просто-напросто забути про їхню з Гіон присутність, адже з часу початку гри вони практично не брали участі в розмовах, і сміялися лиш іноді.

Бек, розімкнувши обійми із Мін Чженем, хотіла уже сісти на своє місце, як він вхопив її руку, притягнув до себе і шепнув:

― Ти справді хочеш продовжити?

Бек зиркнула на нього багатозначним поглядом. «Я хочу дізнатись, для чого насправді ці двоє приєдналися до гри», ― виникло в її думках. Багряний провісник дивився так, наче думав про те ж саме.

Відпустивши її руку, він недбалим рухом підняв свій стілець і сів на нього поряд із дівчиною.

Бек торкнулась рукою пляшечки, запускаючи її в рух. Магічна пляшка покрутилась, зробивши два круга, після чого зупинилась, вказуючи на Лі Туна.

Той одразу ж закотив очі, видавши глухий стогін. А Лі Дун моментально зайшовся реготом:

― Оце так везіння! Як же жаль… як же жаль, що загадую не я… Бек! ― окликнув він. ― Подбай про нього файненько!

― Ей, ти! ― скрикнув Лі Тун, підводячись зі стільця. ― Придумаєш щось божевільне, і я тебе… ― пригрозив він пальцем, та, в ту ж мить зіткнувшись із грізним поглядом Мін Чженя і його вбивчою легкою посмішкою, покрився страхом у вигляді липкого поту і пробелькотів: ― Я тебе тільки поважатиму! Зрештою, в цьому ж і суть цієї гри, аби загадати щось божевільне… ха-ха-ха-ха… ― сміх Лі Туна прозвучав вкрай приречено, коли він повернувся і обвів Лі Дуна та Хуа Яна благаючим поглядом.

Бек хитро всміхнулася. Лі Тун, спостерігаючи за появою її посмішки, почав трястися:

― О, ні-ні-ні! ― підняв він розкриту долоню.

― О, так-так-так, ― солодко протягнула Ребекка. ― Що обираєш?

― Дія! Дія! Я не збираюсь червоніти за відверті питання!

«Значить, тобі таки є за що червоніти? ― подумки засміялась Ребекка. ― Здогадуюсь я, якого питання ти боїшся».

― Так навіть краще, ― зронила вона. ― Твоє завдання ― поцілуй того, хто сидить по праву руку від тебе.

Дівчина сказала це надзвичайно легким, але від цього ще більш проникливим голосом, що Лі Тун моментально розпсіхувався:

― Поцілувати?! Що?! Кого??? ― він різко вирячив очі, озираючись наліво. Там сиділа Рейчел. ― Її???

― Я зліва! ― тут же випалила дівчина.

Лі Тун прекрасно знав, що зліва. Він просто до біса не хотів, би це трапилось… бо справа від нього сидів Лі Дун.

― Ха-ха-ха-ха-ха! ― зареготав Хуа Ян. ― Бек, та ти геній!

― Поцілувати Хуа Яна?! ― все ще сподівався уникнути гріха Лі Тун. ― Я можу це зробити!

― Е-е! ― тут же замахав руками Хуа Ян. ― Та ж не мене!

― Лі Тун! ― прикрикнула Бек, хитро всміхаючись. ― Хуа Ян сидить справа, так, але біля тебе сидить Лі Дун. Ось кого я мала на увазі.

Почувши це ім’я, Лі Тун стрепенувся. В принципі, Лі Дун також виглядав так, наче хотів просто зараз провалитися крізь землю…

Тим часом Багряний провісник ліниво опустив руки на стіл, виявляючи всі ознаки задоволення спектаклем, який розпочала Ребекка. Побачивши, що Лі Тун от-от зірветься і вибере випити штрафний, демон протягнув:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍