Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Про це і роман…
«Віра завжди пам’ятала, що це я вперше штовхнув її на той шлях, на якому із нікому не відомої молодої жінки вона зробилась кінозіркою. Я багато своїх нових пісень присвячував їй. Якось, пригадую, приніс їй показати свою останню річ, називалась вона – «Ваші пальці пахнуть ладаном». Я вже віддав її видавцеві до друку і, як завжди, присвятив Холодній. Коли я прочитав їй текст пісні, вона замахала на мене руками:
– Що ви зробили! Не треба! Не треба! Не хочу! Щоб я лежала в труні! Ні за що!..
Вона дуже розхвилювалася:
– Це смерть! Зніміть зараз же присвяту!
Пам’ятаю, я трохи навіть образився. Я зняв присвяту.
…Через кілька років, коли Віра Холодна виступала в Одесі, а я співав у Ростові-на-Дону, в номер готелю мені подали телеграму з Одеси:
«Померла Віра Холодна».
І я до пісні «Ваші пальці» відразу ж повернув присвяту…»
ВАШИ ПАЛЬЦЫ
Вере Холодной
Ваши пальцы пахнут ладаном,
А в ресницах спит печаль.
Ничего теперь не надо Вам,
Никого теперь не жаль.
И когда Весенней Вестницей
Вы пойдете в синий край.
Сам Господь по белой лестнице
Поведет Вас в светлый рай.
Тихо шепчет дьякон седенький.
За поклоном бьет поклон.
И метет бородкой реденькой
Вековую пыль с икон.
Ваши пальцы пахнут ладаном,
А в ресницах спит печаль.
Ничего теперь не надо Вам,
Никого теперь не жаль…
…А взагалі, правий був той мудрець, котрий якось зауважив: «Кожен з нас – сам коваль свого щастя».
Подумав і додав:
«І нещастя, між іншим, теж…»
Частина перша
Рік 1915-й
Санітар-доброволець 68-го санітарного поїзда, що курсував між передовою і Москвою
Якось у московській квартирі по Ново-Басманній, 28 кіноактриси Віри Холодної, що вже тоді була шалено популярною, з’явився незваний гість: солдат, високий і дуже худий, він був в обмотках, що обвисли у нього від колін і до розбитих армійських черевиків жовтого кольору – здається, англійських, шинеля рядового висіла на ньому, як на кілку. Від нього пахтіло йодом і ще бозна-якими медикаментами – хатня робітниця Глашка, впускаючи прибульця, зморщила свій маленький кирпатий носик – вона звикла до інших пахощів тих, хто відвідував її господиню…
– Хто там? – виглянула з сусідньої кімнати сестра Віри Софія. – Яка ще така нагальна потреба так рано? Та й Віра Василівна збирається в кіноательє на зйомки.
– Та якийсь… кавалєр, – по простоті своїй душевній бовкнула домробітниця, маючи на увазі поклонників своєї господині, яких уже тоді було без ліку і які «діставали» її навіть удома. – Каже, що з хронту… То впускати й з ласкою вітати, а чи, може, той… утришия?…
– Гла-ашко??! У тебе ж і жаргон! Скільки разів казати, щоб із гостями поводилася ввічливіше! Впускай гостя, як ти кажеш, з ласкою, а я про нього передам Вірі…
І гукнула кудись у глибину помешкання:
– Віру-усенько, агов?! Мені гостя приймати, чи ти сама ясним сонечком виглянеш?
У руках гість м’яв солдатський кашкет з облупленою кокардою.
Солдат, як виявилося щойно, прибув із фронту і відразу ж з вокзалу подався на квартиру Віри Холодної.
Осінь 1915 року була в розпалі.
У розпалі була і війна, що її згодом назвуть Першою світовою – між німецько-австрійським блоком і Антантою. У війну було втягнуто 38 країн з населенням понад 1,5 млрд чоловік – 87 відсотків тодішнього людства.
Воєнні дії точилися в Європі, Азії, Африці, у водах чотирьох океанів і багатьох морів. У ході війни до збройних сил було призвано понад 73 мільйони чоловік!
Найбільш гострими та непримиренними були суперечності між Німеччиною і Великобританією, Німеччиною і Францією, між Росією з одного боку і Німеччиною та Австро-Угорщиною з другого (існували також суперечності між СШA та іншими країнами).
Німці, крім усього, планували анексувати Україну, Прибалтику та ряд інших територій Росії.
Німеччина 1 серпня 1914 року оголосила війну Росії – Росія ще раніше оголосила загальну мобілізацію.
На той час – весна 1915-го – російські війська в Польщі й Прибалтиці вели оборонні бої й несли невиправдано високі втрати.
Союзники Англія і Франція не допомагали Росії на Європейському фронті. Руська армія – і про це вже всі знали в країні, – стікала кров’ю на чотирьох фронтах: Північному, Західному, Південно-Західному і Кавказькому – де вела війну з Туреччиною.
У серпні 1915 року становище на Південно-Західному фронті стане просто катастрофічним: вже збиралися здавати Київ і відводити війська за Дніпро.
У листопаді війна відчувалася в Москві чи не на кожному кроці. Відкрилося багато шпиталів, на вулицях значно збільшилося поранених та інвалідів – безруких і безногих, на візках… Один за одним відбувалися додаткові призови до війська.
Інваліди, безногі, а часто й безрукі, прохаючи милостиню, співали зі своїх візків:
«Братишка с фронта без ноженьки явилси, а женушка ево с тыловиком скурвилси…»
Преса переповнювалася тривожними повідомленнями з фронтів, у кінотеатрах «крутили» воєнну хроніку і навіть був випущений фільм «Друга Вітчизняна війна 1914–1915 рр.».
По всій Росії тривала патріотична кампанія: «Відсилаймо різдвяні подарунки солдатам на фронт». На цю тему було офіційно оголошено про проведення кінематографічного тижня.
Збиранням засобів з благодійницькою метою займалися відомі артисти театру на чолі з Л. В. Собіновим. Вони продавали за великі гроші листівки, випущені в десятках і сотнях тисяч примірників, з репродукціями «Пораненого солдата» – так народ назвав те зображення. Цей плакат надихнув художника Б. Кустодієва на створення плаката «За свободу» у 1917 році, на якому теж був зображений солдат, але який вже міцно стискав гвинтівку.
Найяскравішим і безперечно талановитим був плакат художника Л. Пастернака «На допомогу жертвам війни» (1914). На ньому художник не показував бою і не акцентував увагу на ранах. Він бачив у солдатові не хороброго вояку, який осатаніло знищує ворога, а перш за все – людину, яка стомилася від тяжкої роботи, від моральної відповідальності за пролиту кров. Тож і гвинтівка була демонстративно відставлена вбік, а голова солдата безвільно опущена. І це сприймалося не просто як слабкість пораненого, ні, це було небажання бачити окопи, стріляти і навіть чути постріли. Увесь збір коштів під час кінематографічного тижня негайно надходив до фонду Червоного Хреста. У ті дні в газетах можна було прочитати оголошення: «Солдату в окопи». У фойє театру Ханжонкова артистами
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.
