Читати книгу - "Сто пригод Барвінка та Ромашки"

class="v">Припинилась тепла злива,

В небі райдуга грайлива.

Ручаї гримлять зухвалі.

Мандрувати можна далі.

Хлопчик скочив у сідельце,

Прощавай, сухе дупельце!

Бачить — в житі Перепілка,

Поряд з нею — діток кілька.

Десь їм трапилась комашка.

Вчить дітей рябенька пташка.

Як жуків і мух клювати.

На комашок полювати.

І незчулися — шуліка.

Тінь хитнулась невелика.

Вниз летить хижак, мов грудка,

Тут Барвінок скочив хутко.

Засвистав, наміривсь списом.

Крутонув шуліка низом

І поплив у високості,

Поки цілі пір’я й кості.

Не чекав малий подяки

За поразку розбишаки.

Вельми радий, рушив далі

На зелені магістралі.

Чує, щось реве надсадно.

Ген — болото. Там неладно

Стогне Трактор в баговинні:

— Ви спасти мене повинні!

Закопався по кабінку.

Порятуй мене, Барвінку!

Корчував пеньки у лузі

І у твань зашився, друзі.

— Не газуй! — гукнув Барвінок.

Троса виплетем з билинок!

Потім дружно будем смикать.

Бо кого ж на поміч кликать? —

Стихнув Трактор перегрітий.

Під колеса вклали віти.

З дерези сплели буксира.

Ожила в машині віра!

Заревів мотор щосили.

Як напружив Коник жили.

Трактор, витягнутий тросом.

Закивав, зачмихав носом:

— От спасибі вам, малята,

Буде й вам від мене плата! —

Зняв Барвіночок перчину.

Попрощався чин по чину.

— Ми задарма, полем-гаєм.

Добрим людям помагаєм! —

Та й помчали друзі далі.

Натискають на педалі.

Збоку гай здригнувсь від крику.

Пролунало: «Ку-ку-ріку!

Потерпаєм від розбою!»

— Де ти, Півню, що з тобою? —

Наш герой Коня пришпорив.

Мчить, як тисяча моторів.

Бачить, в лісі край байрака

Б’ється з Півником Тхоряка.

Півень-велетень в крові.

Поряд кури ледь живі.

Птахоферма недалеко.

Але поряд — небезпека.

Півень грізно крутить дзьобом

Над тупим Тхорячим лобом.

Тхір звивається вужем.

Коле Півника ножем.

Ще й регоче: — Лапки вгору,

Кроком руш — в мою комору!

Тут Барвінок налетів.

Наче тисяча хортів.

Коник Дзвоник копитами

Цупив звіра до безтями,

А Барвінок — списом, списом!

Засичав Тхоряка бісом.

Поточився, наче рак.

Покотився у байрак.

То був грізний супротивник.

Обійняв Барвінка Півник:

— Твій боржник тепер, затям.

Послугую всім життям! —

Зняв Барвіночок перчину.

Попрощався чин по чину.

— Ми задарма, полем-гаєм.

Добрим людям помагаєм!

Де ж верста ота сто сота.

Царство грізного Осота?

— Вже від’їхали багато

Від городу діда Гната,

Вже й прославилися в ділі.

Вже й рубці на білім тілі.

Скільки в світі боротьби.

Але де ж оті скарби?

У Коня стомились ніжки.

До землі звисають віжки.

Щоб триматись за оброть.

Слід би втому побороть.

Та хіба їм до спочину?

Скрізь чекають молодчинуї

Чуєш? Чаєчка кигиче,

І вона на поміч кличе.

Бо в гніздо її поліз.

Щоб яєчка вкрасти Лис.

Тільки Лиса відігнали.

Знов почулися сигнали.

Зайця скривдила Сорока.

Потім з Білкою морока:

Бідолаху б’є Куниця,

Теж годиться заступиться.

Ось уже й завечоріло,

В небо хлюпнуло чорнило...

Запахтіла медом гречка.

Край дороги — озеречко.

Збоку, в затишку — узлісся.

Відіклав Барвінок списа.

Розіслав м’яку попону

І сказав: — Спочиньмо, Коню!

Ти пожуй вівса з торбинки.

Єсть і в мене півхлібинки,

Є ж і сало, і ковбаска. —

Розпустив Барвінок паска.

Підібгав під себе ніжки.

Та спочили тільки трішки.

Підлетіла Перепілка,

Голосок, немов сопілка:

— Ой, нема тобі спочинку,

Славний лицарю Барвінку!

Не сідай відпочивати.

Мчи Ромашку рятувати!

— Не хвилюйся, люба пташко,

Хто ж вона, твоя Ромашка?

— Недалечко звідси — хатка,

В ній живе мале дівчатко.

Наче сонце, працьовите,

Доглядає сад і квіти.

До пташок і звірів добра,

І співуча, і хоробра.

Всі, хто з нею, вельми щасні.

Знає всі пісні сучасні.

Часто-густо біля хати

Соловейка вчить,співати.

Біля білої оселі

Пролітали дні веселі.

Але раптом до садка

Притаскало Будяка.

Загримів він: — Геть, дрібнота!

Я — слуга царя Осота.

Цар за службу і заслуги

Дав мені оці округи.

Щоб отут я вкоренився,

Жив собі та веселився.

Маю вічного папера.

Що господар відтепера. —

Вмить на вітах павуки

Почіпляли гамаки.

Відбивалася Ромашка,

Та одненькій дуже важко.

Руки сплутали потроху

В павутиння і — до льоху!

Ой Барвінку, не спізнися! —

Підхопив Барвінок списа.

Попереду лине пташка,

А за нею наш трудяжка.

Ось і хатка бовваніє,

Не біліє, а чорніє.

Сам Будяк стоїть на варті.

Мед шумить в дубовій кварті.

Біля мертвої стежини

Сохнуть маки та жоржини.

Будячище мед спиває.

Попиваючи, співає:

— Хай віднині знає кожний.

Що Будяк непереможний!

Завтра ж викорчую сад

І посію самосад.

Як засмалим, як закурим.

Стане світ увесь похмурим. —

Закричав Барвінок грізно:

— Утікай, бо буде пізно!

Я — Барвінок, я — Хрещатий,

Йду Ромашку виручати! —

Засміявся Будячище,

Підійняв ножаки вище:

— Підійди, уб’ю на місці

Отаких, як ти, хоч двісті! —

Налетів Барвінок збоку.

Та Будяк назад ні кроку.

Махонув навстріч ножами.

Бойовими сторожами.

Ледь Барвінок ухилився.

Сторч ногами приземлився.

Сяють очі в Будячиська,

Кожне око, наче миска.

Знов Барвінок скаче збоку.

Розмахнувся і — по оку!

Ніби згас один прожектор.

Наш Барвінок — наче Гектор [2]

Відступає, налітає.

Будяка уже й хитає.

Пропонує мир і дружбу,

Зичить гроші, зве на службу.

Спис летить у друге око.

Підстрибнув Будяк високо

І почав тікати з ревом.

Наче бився з диким левом.

Тут Барвінок для початку

З льоху визволив дівчатко.

Після втомливого бою

Мовчки вмились під вербою.

Обняла його Ромашка:

— Натомився, бідолашка?

Що ж я дам тобі поїсти?

Страшно знов до льоху лізти!

Хлопчик буркнув коло хати:

— Де подушка? Хочу спати.

Зняв із Коника сідельце,

В сіні вимостив кубельце.

Усміхнувсь, стулив повіки

І заснув, немов навіки...

III

Скоро вже й верста сто сота.

Що ж там робиться в Осота?

Завойованих висот

Не лишає цар Осот.

При надійній охороні

Він сидить на цвілім троні.

Він сидить в розбитім доті.

Голова його в турботі.

Він би знищив всі рослини

До останньої, билини.

Та не ті в старого роги.

Переорано дороги!

Він ще сильний бур’янами,

Що хотіли б стать панами.

Довгоносикові роти

У казармі, що навпроти.

А куди ж подівсь Тхоряка,

Куроїд і розбишака?

Цар фельдмаршала ще зрання

Відпустив на полювання.

Де ж це він? Чому немає?

Цар на кнопку натискає

І в покої влазить рака

Забинтований