Читати книгу - "Мудрі жінки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Щоденні навантаження трохи відволікали від думок і туги за дружиною та домом. Через два роки на берег з корабля зійшов гарний і розумний чоловік, сильний духом і тілом.
Після зради дружини Богдан не озлобився, не розчарувався в усіх жінках світу. Просто біль охопив його душу, сум’яття стисло серце — не міг зрозуміти, як вона могла його зрадити. Намагався знайти виправдання — молода і гарна жінка довго не могла бути одинокою — скрізь на неї чатували спокуси. Від одної такої вона і не втрималась. У Галі був роман, який закінчився вагітністю та розлукою із спокусником, який виявився негідником і боягузом.
Галина пішла на консультацію до поліклініки. Лікарі категорично заборонили їй робити аборт — у неї було щось негаразд зі здоров’ям, це могла бути її єдина дитина. Жінка ніч проплакала і вирішила залишити цю дитину, таку небажану, але рідну.
Дитина наче відчувала, що йдеться про її життя, і була такою чемною, що Галина при своєму маленькому зрості та дівочій статурі легко перенесла вагітність. Єдине, що було причиною її постійного неспокою, — як дивитися в очі чоловікові.
Час біжить невпинно, і от настав день зустрічі. В очах у Богдана Галина побачила приховані сльози і цілковите розчарування.
Він не захотів слухати її сповідь — обірвав на півслові:
— Я все зрозумів, і відпускаю тебе від себе хоч в цю хвилину. Хочеш почекати до народження дитини — будь ласка! Але потім звільни мене від своєї присутності. Завтра я подаю заяву на розлучення.
Галина не заперечувала, лише думала про те, як буде жити далі сама з дитиною. До своїх батьків іти не могла з двох причин: у батьківській двокімнатній квартирі жили дві сім’ї — її батьки та старша сестра з чоловіком та двома синами. Друга причина була ще важливішою — Галина намагалась не потрапляти на очі батькам у стані своєї вагітності. Для батьків її вчинок став трагедією. Жінці не позаздриш! Вона надіялась, що коли Богдан повернеться, він простить їй зраду. Мріяла про цей великодушний вчинок — прощення. Думала, якби було б гарно — вони вдвох ідуть поряд, везуть у візочку дитинча.
Цей сон-мрія приходив майже щоночі. Вона любила Богдана і дуже жалкувала про свій нерозважливий вчинок. Але не так сталось, як мріялось…
Богдан не пробачив. Не кричав, не перекидав меблі, не бив посуд — він закам’янів. Він ніколи не зміг би підняти руку на свою «малечу», особливо зараз, коли вона була вагітна.
Коли чоловік служив на кораблі, кохана щоночі приходила до нього у сни — він її палко пестив і кохав. Прокидався, а настрій від солодких пестощів залишався до наступної ночі і бажаного сну. Так він і служив: удень — військова служба, вночі — сни і мрії про кохану дружину.
І от тепер вона, дружина-мрія, вже не його. Раніше він хотів її пестити і кохати, тепер у душі — холод і відраза. Ненависті не було. Тільки жаль, що вона зіпсувала їхнє спільне сімейне майбутнє. Але це її життя, вона має прожити його сама і пройти той шлях, який обрала.
…Відтоді минуло десять років. Богдан не одружився. Після розлучення спочатку навіть не дивися на жінок. Тільки працював, вивчав закони і створив свій бізнес — невелику фірму зі встановлення сигналізації. Ці сучасні системи охорони були потрібні всім, отож, напрям його діяльності виявився перспективним.
Добирав кваліфікованих спеціалістів, шукав замовників і працював над розширенням сфери послуг. За десять років став відомим бізнесменом. Купив гарний автомобіль, почав будівництво будинку за містом.
Про життя своєї колишньої дружини Богдан не знав нічого — він викреслив її зі своєї пам’яті назавжди.
Пірного осіннього дня успішний молодий чоловік вийшов із під’їзду і легкою ходою пішов до автостоянки, де стояла його «Ауді». Двірничка з повагою привіталась до Богдана. Оперлась на свою мітлу і подивилась услід цьому показному чоловікові.
Він завжди був привітний до неї, поважав людей, які робили свою працю якісно. Цей його принцип стосувався всіх, навіть чорноробів. Бачив, як старанно підтримувала двірничка лад в їхньому під’їзді та біля будинку. Маруся — так усі мешканці називали двірничку, не дозволяла підліткам курити в під’їзді чи біля будинку. Вікна на сходовій клітці були завжди чисті, біля них стояли горщики з різними квітами. У під’їзді вимита підлога, свіже повітря — не чути запаху сміттєпроводу. Завдяки працьовитій і акуратній Марусі їхній під’їзд був зразком чистоти і порядку.
Вона не зважала ні на кого. Як десь у вазоні бачила недопалок, то дзвонила у двері сусідніх квартир і соромила мешканців.
Її всі боялись, але і поважали за сумлінну працю, таку непрестижну, але вкрай потрібну.
Біля інших будинків можна побачити все — порожні пляшки, викинуті серед ночі з вікна використані презервативи та інший непотріб. Натомість у них обабіч будинку Маруся облаштувала клумби. Посаджені квіти дібрано зі смаком та любов’ю, за свої копійчані заробітки сама їх купувала. Хотіла, щоб квіти милували людське око і доглядала їх, як рідних дітей, яких вона не мала. Була одинока…
Мешканці були горді за те, що їхній будинок завжди був найохайніший. Коли з нагоди якогось свята до них приходили гості, то, вражені, зупинялися біля порога під’їзду. Такої чистоти у висотних будинках вони не бачили. Про якісь подряпини у ліфті чи припалені сірниками стелі не могло бути й мови. Ніхто з дітей не смів зайти і кинути на підлогу якесь сміття. Не піднімалась рука підпалити чи зіпсувати кнопки у ліфті, приклеїти десь жуйку. У під’їзді панувала «сувора Марусина диктатура».
Вона жила на першому поверсі в однокімнатній квартирі. І вартувала їхній під’їзд і вдень, і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мудрі жінки», після закриття браузера.