Читати книгу - "Безмірна залежність"

було так легко і весело. Я ще ніколи не спілкувалася з такими чоловіками, хоча у спілкуванні в соцмережах мала багатий досвід, чого не скажеш про реальні стосунки.

Ми з Іллею любили коментувати записи та фото одне одного, причому робили це вишукано. В приватному листуванні Ілля уникав розповідати про себе: незважаючи на відкритий прояв емоцій, все, що стосувалося конкретних побутових речей, було від мене приховано.

Про Андрія, через якого я й створила фейкову сторінку, я вже давно забула, і тепер спілкувалася тільки з Іллею. Але мені хотілося, щоб він листувався зі мною справжньою, на моїй справжній сторінці, він повинен був знати, що я заміжня, як я виглядаю, мої реальні захоплення.

І ось одного разу, зовсім неочікувано, я попросилася до нього у друзі зі своєї справжньої сторінки. І він мене додав.

Почалося найсмішніше: одночасне листування Іллі зі мною справжньою і фейковою. І що ж я помітила? Реальна я подобалася йому більше. Напевно, справа була в тому, що реальній мені він міг довіряти по-справжньому. Причини ж його можливої недовіри я зрозуміла потім, коли дізналася, що у Іллі була дівчина Олена.

Я не знала, чи була вона дівчиною колишньою, але судячи з того, як у соцмережі до неї ставилися друзі Іллі, особливо Денис, відносини у них були не найкращими. Мені було шкода її, бо я через це пройшла і знала, що таке нерозділене кохання і залежність. Тепер я була щаслива, заміжня і більше не відчувала цих пекельних мук. Але я не створювала для Олени жодної загрози, Ілля як чоловік мене не хвилював, тому й не відчувала провини, продовжуючи спілкуватися з ним.

Проте з часом мені набрид мій фейковий аккаунт, і я вирішила зізнатися Іллі, хто я насправді.

«От дияволиця! Я так і знав!», — тільки й відповів він, і з моїм двійником було покінчено.

III — Довіра

«Я бухгалтер у страховій компанії. А ти?»

«Ти ді-джей?»

«І все ж — ким ти працюєш?»

«Не сміши мене! Якщо тобі 18, то мені 40 років!»

«Так у тебе день народження в березні, липні або жовтні?»

З вами таке бувало, що ви нічого не знаєте про людину, але довіряєте їй безмежно? Я вважала Іллю своїм справжнім віртуальним другом. Не єдиним, звичайно, адже я вела листування з багатьма дівчатами, хлопцями. З Іллею ми могли обмінятися декількома повідомленнями на місяць, а могли і цілий день витратити на листування. Зазвичай він відповідав не одразу, іноді зникав на кілька днів, а на всі питання про себе відбивався жартами. Але мені було байдуже: він був просто віртуальним другом, з ним було весело, але не більше.

До того ж, були моменти, які мене в ньому коробили: вживав багато нецензурних слів, матюкався по повній програмі. Міг бути навіть вульгарним. Міг запросто написати коментар стосовно моєї фігури, і мене це дуже бентежило, він не мав права виявляти таку нестриманість відносно мене. Але листування з ним припинити я не могла. Мене притягували його внутрішня сила, мудрування, впевненість, мені імпонували його настанови. Здебільшого ми обговорювали фільми і музику, іноді замислювалися і над сенсом життя.

До речі, дещо про себе він все ж розповів: мав медичнуосвіту, і йому було 37 років! Можливо, тому мене до нього й тягнуло — він був дорослим, хоча потяг цей був не як до чоловіка. Ні в якому разі! Адже я була щасливою в шлюбі.

— Любий, чим займемося на вихідних? Так хочеться відключити телефони і просто піти погуляти. Поїхали до річки чи до лісу, будемо гуляти, тримаючись за руки.

— Це, звичайно, класно, — відповідав мені чоловік, — але сьогодні я зустрічаюся з друзями.

Ця фраза завжди різала мене боляче по серцю, бо означала тільки одне:

— Отже, ти знову повернешся невідомо коли? І чому ти не попередив заздалегідь? Я б теж кудись з подругами пішла.

— Так домовся зараз, у чому проблема?

Не було жодної проблеми. Просто мені хотілося проводити вільний час з коханим, а він хотів бути з друзями. Але минали дні, місяці, і мені починало подобатися проводити вечори на самоті, і відсутність чоловіка вдома все менше і рідше викликала у мене сум.

* * *

«Щоб ти здохла!»

«Воу-воу-воу! Прошу, полегше!», — відповіла я на коментар Олени до мого посту в Іллі на сторінці.

Це вперше Олена написала мені гидоту. Мене це збентежило і трохи напружило, адже ми з Іллею просто флудили у нього на «стіні».

«Слухай, Олено, закрий рота!», — написав Денис, але раптом всі коментарі зникли.

«Ілля, що все це означає?», — написала я йому.

«Не звертай уваги, це моя колишня. Я видалив всі коментарі».

«Ого, вона тебе досі кохає і не може забути? Це так мило».

«Ти знаєш, не так вже й мило. Якщо вона тобі буде ще щось писати, додавай її одразу в чорний список, добре?»

«Гаразд».

Минав час. Кожен жив своїм життям. Я змінила роботу. Кумедний випадок стався зі мною, коли я проходила медогляд при влаштуванні на нове місце. Мені призначили зробити кардіограму. Цю процедуру проводив зовсім юний хлопець (мабуть, інтерн), чия молодість і гарненька зовнішність мене трохи збентежили. Але що поробиш, кардіограму потрібно було зробити. І дивна річ: коли він доторкнувся до мене руками, я чомусь згадала про Іллю, адже я знала, що він лікар або був ним колись. Я уявила його в білому халаті, такого веселого бабія, що доглядає за своїми пацієнтками. Мені стало весело, і я вирішила обов'язково поділитися цим враженням з ним. Це я і зробила ввечері, після чого отримала ще одну порцію гидот від Олени (так уже збіглося, що в цей вечір вона знову про мене згадала) і безліч жартів від Іллі. Мене це лише потішило. Так життя