Читати книгу - "Безмірна залежність"

минало далі. * * *

Як я жила? Що відбувалося в моїй долі? Як моя найміцніша, чиста і невинна любов до чоловіка докотилася до того, що я почала скаржитися на неї Іллі? А він лише слухав і співчував, не даючи порад, був обережний. Коли намагався фліртувати, я все різко обривала, і ми поверталися до колишнього жартівливого спілкування.

Коли жінка живе з чоловіком, який її не цінує, вона згасає. Він може любити її, але якщо він нею не захоплюється, а лише дорікає і повчає, вона втрачає себе. Не можна цього допускати. Одного разу, коли я в черговий раз була на самоті вдома, я раптом відчула, що дуже сумую за чоловіком і хочу повернути ті дні, коли ми разом проводили вечори, дивилися фільми, гуляли. І я написала йому:

«Ти скоро повернешся додому?»

Відповідь надійшла швидко:

«А навіщо мені додому? Щоб знову слухати твої дурні розмови?»

Саме в цей момент я зрозуміла, що це кінець нашого кохання. Я проплакала всю ніч, а коли мій чоловік повернувся додому, на нього чекала вже інша я — байдужа, розчарована жінка, яка відпустила його, яка більше не кохала…

Звичайно, він не помітив цієї зміни, ми спілкувалися, були навіть близькі, ось тільки я більше нічого не відчувала. Мою любов знецінили, а разом з нею — і жінку в мені.

Напевно, тому мене немов струмом ударило, коли одного ранку я отримала від Іллі повідомлення: він надіслав мені пісню і написав: «Не знаю чому, але цілий ранок я слухаю її і думаю про тебе».

Це була пісня про кохання, секс, про чудову дівчину, від якої головний герой був у захваті. І слухаючи її, Ілля думав про мене? Невже я могла викликати в когось подібні почуття? Жінка, загнана у кут моєї душі, раптом стрепенулася, вона підняла голову і з надією подивилася на мене. В той день Ілля мене врятував, сам того не усвідомлюючи.

Пісня була відверта, з матами, але справжня, душевна, жива. Я вийшла на кухню і поставила її на повтор, насолоджуючись собою і своєю красою.

— Господи, що ти слухаєш? — чоловік увійшов на кухню з похмурим обличчям.

— Пісню про кохання, — відповіла я, посміхаючись, але зменшуючи гучність.

— Щось ти все більше і більше деградуєш, — сказав він зі сміхом.

Неприємно. Але ні, цього разу йому не вдалося потрапити в ціль.

— В чому ти бачиш деградацію? — запитала я різко.

— Матюки на всю квартиру, вульгарності. Де тут така витончена, інтелектуальна музика, яку ти зазвичай слухаєш? Ти ж у нас поціновувач піднесеного, — із сарказмом запитав він.

— Так, я, нарешті, відкрила очі. Головне, щоб душа була в усьому, і не має значення, в які слова це огортається. Важливо, щоб серце співало і тепло розливалося по тілу. А щодо деградації: людина, яка пізнала життя, не потребує красивих слів, їй нема необхідності нічого нікому доводити, вона живе в гармонії зі собою, і інших не чіпає.

— Зрозуміло, — сказав чоловік тихо і подивився на мене з докором, — ось тільки коли я з тобою ділюся тим, що мені подобається, ти лише кривишся.

— Стривай, ти взагалі мене соромишся, боїшся, як би я не зганьбила тебе — такого ділового і класного — в компанії твоїх друзів.

— Так ти поводь себе нормально!

— Я нормальна! — закричала я на всю квартиру, але він вже мене не слухав і вийшов з кухні. О, він умів залишати мене наодинці з моїми проблемами. Мені залишилося тільки вимкнути музику, тому що тепер вона завдавала болю, і я просто розплакалася.

* * *

«Ілля, благаю, будь в мережі. Ти мені зараз так потрібен!»

Був ранок наступного дня. Я як завжди була одна. Зайшла в соцмережу і побачила в повідомленнях дуже багато бридких слів на свою адресу від… Іллі! Хтось створив фейкову сторінку з його ім'ям і фотографіями, і, судячи з усього, зробив розсилку нібито від його імені не тільки мені одній. Я зробила скріншоти цієї сторінки і отриманих повідомлень і, затамувавши подих, чекала, коли в мережі з'явиться справжній Ілля.

«Я тут, крихітко! Що трапилося?»

Побачивши скріншоти, Ілля сторопів, але не втратив самовладання і почуття гумору.

«Так, з боку Олени це вже конкретний перебір», — просто написав він.

«А мені її шкода, вона любить тебе».

«Навряд чи таку поведінку можна назвати любов'ю».

«Любов — це взагалі жахлива річ. Вона приносить лише біль і страждання. Одному жити набагато краще. Коли я розлучуся з чоловіком (а це станеться, судячи з усього, вже скоро), я більше ніколи не полюблю».

«Бачу, в тебе зовсім вже безнадійний випадок. Ти настільки шаблонно розмірковуєш».

«Шаблонно?», — я здивувалася такому зауваженню Іллі, але він все пояснив:

«Всі кажуть подібні слова в надії на те, що їх переконають у протилежному, а ти скажи правду, будь щирою з собою і тільки спробуй заявити, що тобі не потрібне кохання!»

«Хм. Ти правий. Потрібне, ще й як! Хочу єднання душ, споріднення, вічної любові».

«Ось бачиш! І це абсолютно нормальне бажання для будь-якої жінки».

На мій подив, ми листувалися з Іллею кілька годин поспіль. Такого з нами ще не було. Він допоміг мені в цей день, підняв мені настрій, зарядив енергією.

«Як шкода, що він далеко, ми могли б стати близькими друзями. Він дивовижний», — вперше промайнула в моїй голові така думка, але я швидко її відігнала від себе і повернулася до своєї реальності.

IV — Розлучення

Четвер. Перша година ночі. Нарешті, я почула, як ключ у замку повертається, і двері відчинилися. Чоловік прийшов додому. Я схопилася з ліжка і вийшла зі спальні.

— А