Читати книгу - "Новорічний подарунок, Кілі Каель"

Глава 2

- Що означає «живу»? - витріщила очі Іванка, не розуміючи, що відбувається.

- Те і означає, контракт у мене з твоєю сім'єю, безстроковий, - знизав плечима чоловік, відчинивши двері і легенько підштовхнувши дівчину всередину. – Не забудь зняти взуття, бо килим затопчеш.

- Що затопчу? Який контракт? Мені про це нотаріус не повідомляв!

- Звичайно, контракт магічно укладений. Та й ніхто крім тебе мене зараз не побачить, що вже говорити про візити до адвокатів, - посміхнувся чоловік, подавшись усередину.

- Магічний? Чому не побачить? Що це означає? - скривилася Іванка, схиливши голову і оглядаючись, на випадок, якщо доведеться бігти чи відбиватися. Тому що розмова була відверто дивною, як і сам чоловік, ім'ям якого вона навіть не поціавилась.

- Я – дух різдвяних та новорічних свят, Іванко. І доки я не виконаю свого призначення, тобі доведеться мене терпіти. І було б добре, якби з моєю місією ти трохи… допомогла. Тоді я не стану настирливим, шкідливим і нестерпним.

- Ти, мабуть, жартуєш? - приречено видихнула дівчина, тихо простогнавши і розуміючи, що їй все ж таки доведеться дзвонити в поліцію, тому що номер психлікарні вона просто не знала.

- Ні крапельки, - похитав головою чоловік і посміхнувся. - Так що? Ти мені допоможеш?

- Так, звичайно! - натягнуто посміхнулася Іванка, розтягуючи слова і задкуючи до виходу. - Тільки свіжим повітрям подихаю, щось душно стало.

- Звичайно, як скажеш, - знизав плечима "дух свят" і сів у крісло, підперши голову рукою. - Я почекаю.

З будинку Іванка вилетіла, як пробка, швидко набираючи номер і викликаючи наряд поліції…

 

  - Слідуйте за мною, - поманила Іванка за собою двох чоловіків, які прибули на виклик досить швидко. Тож вона лише почала змерзати.

- То, кажете, ви сьогодні приїхали? – поцікавився один із служивих.

- Так. А він уже чекав. І про якийсь магічний договір розповідає. Сказав, що святковий дух і я йому маю допомагати в його місії.

- А що за місія?

- Не знаю, я далі не стала слухати. Мене після слів "магічний договір" мало що цікавило, окрім своєї безпеки.

- Гаразд, показуйте, куди йти, тільки тримайтеся за спиною.

Іванка кивнула і показала дорогу.

Чоловіки увійшли до вітальні, де все в тому ж кріслі сидів її непроханий гість, посміхаючись і хитаючи головою. Ось тільки поліцейські озирнулися і попрямували далі, навіть не зачепившись поглядом на ньому.

- Стривайте, гей, ви куди?! Он же він, у кріслі сидить! – вказала долонею Іванка, приголомшена тим, що обоє чоловіків проігнорували цього психа.

- Де сидить? - спохмурнів поліцейський, переводячи погляд з дівчини на крісло і на свого напарника.

- Та он же, в кріслі! – роздратовано скрикнула Іванка, тупнувши ніжкою.

- Дівчина, там нікого немає, - обережно промовив поліцейський, дивлячись на неї, як на дивакувату.

- Та є ж! Он він! - обурилася Іванка, але коли поліцейські демонстративно переглянулись і підтисли губи, простогнала. – Та ви що, знущаєтесь?! Чи це проект із прихованою камерою?

- Дівчино, там нікого немає. Ви б обстежилися, чи звернулися до фахівців. А за хибний виклик ми оформимо вам штраф.

Через кілька хвилин оформлення документів, за які цей святковий дух ходив по кімнаті і корчив пики перед чоловіками, Іванка переконалася, що його справді бачить тільки вона. А так, як астрологію та всяку містику дівчина категорично відкидала, то склала невтішні прогнози для самої себе.

- Шизофренія, - засмучено процідила Іванка і впала на стілець.

- Ось, - сказав поліцейський, залишивши на столі клаптик паперу з номером. – Це черговий телефон психдиспансеру. Ми не можемо вас туди тягнути насильно, але рекомендуємо звернутися.

Двері за служивими зачинилися, а Іванка глянула на те, як присів навпроти неї навпочіпки симпатичний продукт її хворої фантазії.

- Я ж говорив. Мене більше ніхто не бачить, - зітхнув чоловік, дивлячись на Іванку своїми чарівними крижаними очима.

А дівчина простогнала, покосившись на своє «видіння» і зітхнула.

- Ну що ж, принаймні, ти не рудий і не пухнастий, хоча випити мені все ж таки хочеться, - зітхнула Іванка і потяглася до сумки зі схованою пляшкою вина. Без неї сприймати світ зараз було складно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍