Читати книгу - "Новорічний подарунок, Кілі Каель"

Глава 4

Іванка стояла перед гарним двоповерховим будинком і бачила, як він відрізняється від інших, прикрашених новорічними гірляндами, статуетками, фігурками. Зізнатися, вона навіть не чекала такого буяння вогнів та фарб, коли сьогодні вранці вийшла надвір. Містечко було казковим і наче оформленим декоратором для зйомок фільму про Різдво.

- Василю, ти що їх усіх зомбував? - здивовано охнула Іванка по дорозі до наміченого будинку.

- Не називай мене Василем! - буркітливо відповів дух, крокуючи слідом і ніби навіть залишаючи сліди на снігу.

- Гаразд, Петро, то ти їх зомбуєш?

- Не називай мене Петром!

- Як скажеш, Олександре. То ти відповіси на запитання чи ні?

- Ні, я їх не зомбую! Вони просто люблять новорічні свята.

- Звичайно, особливо коли ти, Сергію, їм подарунки під ялинку тягаєш, - усміхнулася Іванка і зітхнула. - Ні, ну ти подивися, як до тебе нормальні імена не клеються!

- Припини вже, ти дуже дратуєш!

- Не можу! Ми повинні знайти тобі нормальне ім’я! Без нього я з тобою спілкуватись не погоджуюсь. А якщо Кай? Як у казці, га? Подобається? - натхненно промовила Іванка, навіть зупинившись і посміхнувшись. – Я тобі ладна навіть льоду наколоти, щоб ти з нього слова складав.

Чоловік насупив брови і підтиснув губи, задумавшись.

- Хм, Кай... Кай... а що, мені подобається, - знизав плечима новоявлений Кай і посміхнувся. – Все краще, ніж те, що ти пропонувала раніше.

- От і славно! - ляснула в долоні Іванка, радіючи, і зупинилася. - Цей дім?

- Так, - кивнув дух новорічних свят і зітхнув.

- І кого мені шукати?

- Її звуть Зоя. Кілька років тому на Різдво вона підібрала до себе додому бездомного хлопчика, що замерзав у снігу. Він тоді міг померти, але завдяки їй не помер. Вона його нагодувала, тепло вдягнула і поклала спати на справжньому ліжку, - захоплено дивлячись у бік будинку, видихнув Кай. І опустив очі, ніби змарнівши.

- Малий так і мешкає тут?

- Ні. Він тоді втік. Разом із її грошима та деякими речами, - зовсім вже засмутився Кай, мило потираючи руки, ніби замерз. - Малий паршивець. 

- Он як, - закусила Іванка губу, починаючи розуміти задачу новорічного духа. Невже тепер Кай намагається повернути віру в людей і сята тим, хто її колись втратив? – Що ж, тоді пропоную постукати та увійти.

- Так, було б чудово, - кивнув Кай і подався слідом за Іванкою до того єдиного будинку в окрузі, який не сяяв новорічними прикрасами. Ну, хіба що крім будинку самої дівчини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍