Читати книгу - "День святого Валентина. Повітряна тривога в наших долях, Галлея Сандер-Лін"

Глава 2

Угу, так вона і встигла! Все почалося з того, що коли Рада сіла в метро, ​​знову оголосили на сполох, через що закономірно перекрили мости — і дівчина втратила можливість потрапити додому, на інший берег. І знову почалося очікування, а час минав… Довелося відсувати перукаря на пізніший час. Було близько третьої, коли разом з відбоєм Міла нарешті потрапила додому і вирушила в душ, намилюючись з обережністю, щоб не зачепити скоринки на ранах.

Після душу на голові був бардак, але на четверту годину у неї перукарня. Мала бути, проте не склалося, бо задзвеніла третя за день тривога, і торговий центр, у якому і знаходиться салон, закрили, а відвідувачів попросили вийти. Народ розбрівся хто куди, Міла ж, проклинаючи все на світі, вирішила перечекати в підземному переході, де добряче замерзла. Поруч із нею тупцювали такі ж бідолахи, хто з букетом, хто з повітряною кулькою у формі серця, хто з ошатним пакетом… Люди хочуть свята навіть у найтемніші часи, це закон природи. Хоч крапля радості, хоч промінчик сонця, щоб був стимул жити далі.

Як виявилося, ховалися вони не дарма: у кількох районах міста були зафіксовані падіння уламків, у деяких місцях трапилися пожежі. Відбій пролунав майже о пів на шосту, і Рада зрештою залишилася і без зачіски, і без нової сукні, та ще й норовила запізнитися на саму зустріч. Плюнувши на приготування, вона поспішила додому та встигла майже вчасно. Саме майже, тому що побачила Сашка біля під'їзду в пустих спробах додзвонитися до її квартири по домофону. Вона зупинилася, не поспішала підходити. Просто дивилася на коханого і відчувала, як туга грудка, що оселилася в грудях від часу його від'їзду, відпускає.

Він був одразу з дороги, навіть не переодягнувся. І боже, як же йому пасує камуфляж! Майже не віриться. Сашуля, завжди такий тихий і мирний, навчався в університеті та підробляв тим, що смажив курчаток гриль, яких вона із задоволенням у нього купувала (так вони й познайомилися). Тепер же він відсмажує ворогів, і цей боєць із позивним Сокіл (бо на прізвище Сокольський) виглядав одночасно і чужим, і нескінченно рідним.

Хлопець витяг телефон, мабуть, збираючись її набрати, і тоді Міла швидко підійшла і зі спини заплющила йому долонями очі. Він завмер і весь підібрався, наче натягнута струна, чого не траплялося раніше, а вона пошкодувала про свій жарт. Так, тепер Сашко інший, готовий до несподіванок і може дати відсіч, якщо почує ворога. Залишається сподіватися, що в ній він його не відчує.

— Вгадай хто? — спитала вона, щоб розрядити обстановку і не опинитися на асфальті, перекинутою через плече.

— Мілко, — хлопець відразу розслабився, розгорнувся в її обіймах та обійняв так міцно, що в неї ледь не захрустіли ребра. Рада припала до нього, вдихаючи запахи війни, смерті, поту та кілометрів пройдених доріг. Його камуфляж просочився такою сумішшю ароматів, що дівчину каламутило, але водночас протверезило. Сашко їхав зовсім не на канікули і приїхав тільки на якийсь час. І відпущений термін потрібно використовувати якнайбільше. Але насамперед треба почати з душу. Можливо, навіть спільного. Однак піднятися в квартиру вони не встигли, бо над містом знову пролунав ненависний дзвін сирени.

— Та що ж таке? — вигукнула Радміла. — Вже четверта за день!

— Так, мені вона сьогодні теж поламала плани, я навіть переодягнутися не встиг, довго перед мостом у пробці стояв, так що відразу до тебе поїхав, — зітхнув коханий. — І зараз теж ламає… Ну що, йдемо в укриття?

Чи варто казати, що День закоханих у них пройшов зовсім не за сценарієм? Це мав бути ресторанчик на даху висотки, де вони, ошатні та гарні, збиралися відзначати довгоочікувану зустріч, але на їхню долю трапилося підземне паркування, коробочка цукерок у формі сердець, ароматна червона троянда на довгій ніжці та пляшечка газованого напою. Еге ж, зовсім не так Міла розраховувала зустріти це свято. Хоча… ну справді, чи не все одно, як і де, головне — з ким! Коли з тобою кохана людина, коли твої долоні в її надійних і сильних руках, все інше втрачає значення. Є тільки ти і він, і новий осередок суспільства під назвою «ви».

Так думала Рада і так думав Сашко, а тому вони, відійшовши подалі від решти людей, які теж знайшли укриття на парковці (хтось навіть із домашніми тваринами), відчайдушно цілувалися, більше не в змозі стримувати емоції.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍