Читати книгу - "На землі кленового листу, Левко Лук'яненко"

Богаєвським, який безпосередньо відповідає за США і Канаду, і тепер маю добирати співробітників. З першим заступником міністра закордонних справ паном Макаревичем уже давно познайомився у стінах Верховної Ради, куди він заходить час від часу.

— Добре, — кивнув Гуцуляк. — У такому разі можемо почати розмову про приміщення для посольства. Ви, либонь, знаєте, що я маю від Зленка доручення на збирання коштів та пошуки підходящого будинку. Остаточне рішення буде за вами, послом. Моє завдання — підібрати те, що можна запропонувати вам.

— Гаразд. Розкажіть, що ж там є.

Гуцуляк повідомив про будинок у центрі Оттави на вулиці Меткаф, потім розповів, як під час візиту Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука восени 1990 року до Канади пан Володимир Ониськів подарував Україні свою ферму. Ферма знаходиться приблизно за 110 кілометрів від Оттави. На фермі невеликий, але гарний двоповерховий будинок.

— Я, — сказав, — завжди встаю рано. Якщо дорога від тієї хати до місця праці займатиме одну годину, то я встигатиму вчасно на роботу. Може, цей будиночок буде й добрим виходом зі становища на якийсь період, заки придбаємо резиденцію.

— Так, але мусите організовувати дипломатичні прийоми. На ферму ви зможете запросити десяток послів з дружинами, але не зможете запросити всіх.

— Гаразд, приїду в Оттаву й тоді подивимось. А як з будинками посольства колишнього Союзу?

— Цих будинків, — відповів Гуцуляк, — кілька. Росія перебрала всі споруди і все майно колишнього Союзу, що було на території Канади, і не хоче передавати нікому. Несправедливо це: адже і будинки, і все майно колишнього СРСР створювали не тільки росіяни, але всі совітські республіки. Усім воно і належить.

— У Республіканській партії ми зробили підрахунок частки України в загальносоюзному добрі. Вона становить приблизно 32 відсотки. Кабінет міністрів України вважає українську частку в 16,37 відсотка, у всякому разі, він начебто узгодив саме таку цифру з урядом Росії та урядами інших колишніх республік. Цілком ясно, що наш промосковський уряд Фокіна більше прислужився Москві, аніж Україні. За всієї української поступливості і схильності задобрювати ворогів та відкуплятися від них, я ніяк не можу змиритися, щоб частка України була меншою від 25 відсотків. Цифра УРП, либонь, справді трохи завищена, але й з фокінською цифрою погодитися не можна. Це населення України становить 18 відсотків від населення Союзу, а промисловий, сільськогосподарський потенціали, а вже використані запаси корисних копалин для піднесення могутності Союзу, і не кажучи вже про внесок людської праці й розуму — все це піднімає Україну вище й вище, наближаючи до цифри, що її подала УРП. Тільки бажання задобрити Москву та підтримати її могло примусити уряд зупинитися на 16,37 відсотка.

— Думаю, — відповів Гуцуляк, — що українська частка справді не менша від 25 відсотків. Ваш, або, сказати, наш український уряд зробив запит до Москви. Що відповів московський уряд?

— Відповів, що треба створити спільну українсько-російську комісію, яка б вивчила питання і підготувала рішення.

— Гадаєте, Москва щось поверне Україні? Передасть частину майна, що в Канаді?

— Навряд, — відповів я. — Вони не ті люди, щоб діяти за принципом справедливості. Це грабіжницька держава, і вона ніколи нічого загарбаного не повертала.

— Я знаю, — сказав Гуцуляк, — як примусити Москву віддати бодай один будинок в Оттаві для українського посольства.

— Я також обдумав один варіант. Це план захоплення. Послухайте. У російському посольстві працює радник-посланник українського МЗС Олексій Родіонов. Ми визначимо, який будинок задовільнить нас для розміщення в ньому українського посольства і, з другого боку, буде не дуже потрібний російському посольству і, отже, означатиме для нього практично стерпну втрату. І якщо Родіонов пропустить в обраний будинок групу наших людей… Ви зумієте, — звернувся я до Гуцуляка, — знайти групу молодих націоналістів, готових на акт самочинної віндикації?

Гуцуляк:

— Я в захопленні від вашої готовності на рішучі дії. Групу добрих націоналістів я постараюся знайти.

— Коли група разом з членами українського посольства реально заволодіє будинком і забарикадується в ньому, я, як посол України, повідомлю послу Росії в Канаді, що взяв будинок для України в рахунок майбутнього розподілу спадщини СРСР, і тут же запропоную підготувати ще щось для передачі нашому посольству. Само собою зрозуміло, що я негайно повідомлю нашого міністра про початок переходу частки нашої спадщини в Канаді у власність МЗС України. Одночасно з цим я поінформую канадське МЗС і поліцію про перехід відповідного будинку з-під юрисдикції російського посольства під юрисдикцію українського посольства.

— Дуже радий, — збуджено торкнувся моєї руки Гуцуляк, — що ви готові до таких рішучих дій! Я постараюся вам допомогти.

— Одна умова, — сказав я, — росіяни не повинні довідатися про цей план, а через те, що їх багато і вони всюди, то слід тримати язик за зубами.

Гуцуляк був задоволений зустріччю.

Леонід Кравчук

Я підійшов до дверей Президента, поклав праву руку на ручку і, опустивши її вниз, із силою штовхнув двері вперед. Коли я вже опинився в кабінеті, з-за великого столу встав Президент, з радісною усмішкою пішов мені назустріч. Усміхаючись, ми потисли один одному руки.

— Сідайте, Левку Григоровичу, — чемно запропонував він, показуючи на крісло побіч невеликого столика, буквою «Т» приставленого до його великого столу.

Я подякував і сів.

— Як справи з тією автомобільною пригодою? Розумієте, я не міг відправити вас до Канади в лютому, бо люди сказали б, що я сховав вас від суду.

— Пане Президенте, я вас цілковито розумію і не маю жодних претензій. Більше того, коли б я почував свою вину, я сам би волів покарати себе, щоб справедливо її спокутувати.

— Мені сказали, що слідство закінчено.

— Так. І я приніс постанову старшого слідчого про припинення слідства і закриття справи за відсутністю в моїх діях складу злочину. Ось копія постанови, — я витягнув з течки аркуш паперу і подав Кравчукові. Він прочитав і сказав:

— Добре. Тепер немає перепон. Коли б не ця пригода, поїхали б до Канади в березні, а так поїдете у травні. Вас дуже приголомшила ця дорожньо-транспортна пригода?

— Так. Це той випадок, коли людина з вершини летить у провалля, ну, наприклад, готувалася стати президентом, а вилетіла на узбіччя, думала розбудовувати Україну, а опинилась у в’язниці. Мені це вже траплялося не раз, і я навчився оговтуватися швидко.

— Приголомшило це і багатьох депутатів Верховної Ради — після