Читати книгу - "Її правила або чому має бути саме так, Летюча Інна"

– Моя мама таку істерику влаштувала, коли дізналася, що я подала на розлучення, тому що чоловік мені зраджує, – згадує Злата, постукуючи по фужеру своїми довгими нігтями, покритими темним шелаком.

– Чекай.. ти повинна була пробачити? – дивиться на неї Діана. Після того, як Злата розповідала, що застала чоловіка з коханкою у власному ліжку, це справді дивує.

Зараз вона посміхається.

– Звісно. А кому я потрібна у своєму становищі з дитиною на руках?

* * *

– Я не знаю, чи хтось слухав мій виступ, чи комусь сподобалось, чи хтось аплодував. Я взагалі нічого не пам’ятаю. Я вийшла на сцену, забувши про все, як ви мені радили, – зі своєю ще досить дитячою наївністю говорить Ніколь. – Це просто шалені емоції! Дякую усім вам! – верещить вона, міцно стиснувши свої кулаки. Потім встає із-за столу, щоб обійняти кожну з дівчат по черзі.

Шалена Ніколь. Наймолодша з учасниць студії під назвою «Власні правила». Їй лише сімнадцять, у неї дивовижне почуття гумору та смугла шкіра. Так вона мулатка. Єва пишається тим, що вона є в їх колективі.

Пишається кожною з п’яти дівчат, які сьогодні виходили на сцену. І хвилювалась звісно теж. Всі п’ять разів їй здавалося, що її нервова система вже не витримує, немов це вона сама має виходити на сцену та читати монолог перед усією залою.

– Насправді, думаю, що дівчата зі мною погодяться – публіка була супер. Не знаю… Я давно не відчувала такої енергії, – говорить вже досвідчена двадцятивосьмирічна Юля. Ця тендітна дівчина має професію гонщиці, яка в Україні вважається більш чоловічою.

Уже відомі Злата та зі своїми феміністичними переконаннями Діана. І нарешті Альона… У свої тридцять вона заміжня, має психологічну освіту, трирічну доньку та алопецію, що позбавила її волосся.

Так. Усі різні. Їх важко порівнювати. Кожна пройшла свій шлях та має цікавий досвід, яким готова ділитися. Мабуть це і є різноманітність життя, свобода, право на власний вибір та власну індивідуальність. Вибір створювати себе, проживати повноцінне життя та бути щасливою навіть, якщо твоя зовнішність, фізичний стан, уподобання чи переконання когось не влаштовують. І навіть, коли багатьом вони є незрозумілими. Кожна покликана зруйнувати той чи інший стереотип, хоч як би гучно це не звучало.

У своєму виступі Злата розповіла, як продавчиня квітів біля метро намагалася дати їй двісті гривень, коли вона зупинилася, щоб купити букет для подруги, поспішаючи до неї на день народження. І саме на цих емоціях обрала найкращий, хоча і не планувала цього робити.

Один із тих випадків, які Єва ненавидить і у своєму житті також. Світ різноманітний у своїй недосконалості, у своїх стереотипах та упередженнях. У той час, коли Альона з Адель згадують своє дитинство, сповнене насмішок та цькувань через їх зовнішній вигляд, Єва потерпала від надмірного спілкування та співчуття, коли будь-хто міг підійти й сказати, як йому шкода таких дітей, щоразу доводячи тим самим її до сліз. Питання з приводу того, чи вміє вона читати та рахувати теж були досить поширеними та не менш болішнішими.

Зараз ситуація дещо змінилася, проте недоречності все ще виникають і їх достатню багато. Сучасному суспільству й досі важко усвідомити, що інвалідність це про фізичний стан людини, про її фізичні можливості й про певні умови для комфортного та повноцінного життя. Якщо людина користується кріслом колісним – її потрібні пандуси та зручні спуски, щоб вільно пересуватися містом; якщо не бачить – бере собаку поводаря; потребуючи сторонньої допомоги – шукає кого, хто зможе її допомогти, при цьому має повне право відмовити, якщо саме ваша допомога наразі їй не потрібна. Усе ж просто. При наявності всіх цих умов інвалідність зникає. Людина проживає своє власне життя, до чогось прагне, розвивається, ставить перед собою певні цілі, створює кращу версію себе, інколи припускається помилок, інколи падає і встає знову, і їй не хочеться згадувати про те, що з нею щось не так, що когось це дивує і, за їх думкою, у її житті мало б бути інакше.

– Назар пропонує поговорити по відеозвʼязку, – промовляє Єва вже дорогою додому близько другої ночі.

– Що цілком логічно. Вам же треба якось дізнатися, наскільки ви можете спілкуватися у реальному режимі. Наскільки він тебе розуміє чи принаймні готовий розуміти. Особливо, якщо ви плануєте зустрітися, говорить Злата, повертаючи кермо вправо.

– Я знаю. Мені самій цікаво. Але чомусь я сказала, що вже збираюся на стендап. Хоча ще був час. – Єва відкидається на спинку переднього сидіння. Тепле світло ліхтаря саме пробігає її обличчям, лишаючи його знову у темряві.

– Мені, відверто кажучи, дивно, що тебе можна не зрозуміти, – на задньому сидінні каже Діана.

– Ти звикла. Я нормально ставлюся до того, що багато людей не розуміють.

Вони виросли в одному будинку, майже все дитинство гралися разом. Звісно Діана одна з тих, хто бездоганно розуміє вимову Эви, як і батьки, брат Вадим (молодший за неї на три роки), двоюрідна сестра Карина та всі інші родичі… Хоча ні. З родичами Єва спілкується не так часто і їм напевно доводиться важковато.

– Я пам’ятаю це відчуття, коли й перепитувати кожне слово ніби не зручно, і це вже не спілкування, але, разом з тим, ти розумієш, що удавати, ніби ти все розумієш, вибачте за тавтологією, це гірше, – зараз Злата сміється.

Із нею дійсно було важко. Єва також пригадувала той період. Вони познайомилися три роки тому, коли Злата після свого розлучення переїхала в будинок, який побудували напроти. Саме тоді й з’явилася ідея створення дівочої стендап студії. А вже за декілька місяців дівчата уперше вийшли на сцену.