Читати книгу - "Поява Літи, Ганна Корт"

Все як я й мріяла.

Все як у фільмах.

От тільки не про такий фільм я мріяла...

Раптом щось біля мене зашаруділо й потягло за руку. піднявши голову розмитим поглядом я побачило собаку. Стару волохату та брудну дворнягу яка почала гризти мій пиріжок. Я їй його відала. Просто розтиснула пальці на руках і він впав на асфальт. Собака обережно його схопила зубами й почала жадібно їсти. Вона була дуже худою. ЇЇ сміливість не аби як мене спантеличила. Я на якусь мить забула про свій біль і просто дивилася на те як вона їсть. Сльози перестали текти з очей та дихати я почала вільніше. Пустка. Все що я відчувала у той момент. Доївши тварина подивилася на мене своїми глибокими очима не схожими не на чиїсь іще. Вони ніби вміли говорити. Ніби були людськими. Ніби розуміли мій біль. Біль коли тебе покинули ті хто обіцяв завжди бути поруч, біль від самотності яку не обирав. Ми дивилися одне одному в очі, а потім я встала й пішла вперед. Зробила десять кроків. Зупинилася. Обернулася. Собака сидить на місці. 

— Ходімо додому, — навіщось сказала я. Порожнім беземоційним голосом без надії на що-небудь.

Дочекавшись коли собака піде слідом я пішла далі. Привела її у свою квартиру. Нагодувала її, напоїла. 
Я просто за нею спостерігала нічого не відчуваючи. спостерігаючи за твариною я не помітила як заснула сидячи на підлозі у кухні.

 Прокинулася я від того що мого обличчя торкалося щось мокре, шершаве та смердюче — це був язик. Язик собаки яку я привела вчора у свій дім. Спочатку я злякалася, а потім застогнала від болю коли різко спробувала встати. М'язи затекли від довгого лежання на холодному. Тільки у цей момент я усвідомила що досі сиджу на підлозі у своїй кухні. Рукою я відігнала собаку від себе й обережно підвелася. Ноги погано тримали, а голова пульсувала від бою. Опершись об стільницю я постояла хвильку, а після налила собі води. Я обернулася передом до собаки й тримаючи напівпорожню склянку у руці я почала уважно її розглядати. Тваринка мовчки сиділа виляючи хвостиком дивлячись на мене своїми великими темними очима повними надії щастя й сподівань. Такими як ще нещодавно дивилася на майбутнє я. 
Середнього розміру з гострими вушками, довгим та пухнастим хвостиком, продовгуватою мордочкою й мокрим носиком. У неї довгі худі лапи. Шерсть місцями облізла, крізь шкіру видніються ребра.  Шерсть у неї пофарбована у три кольори: чорний, сірий та коричневий. Над всіма переважає сірий. Який через бруд трохи пожовк. 

Я намагалася придумати як з нею вчинити. Правильним рішенням було б, мабуть, в моїй ситуації відвезти її до найближчого звіринця й залишити там. Роботи в мене не має,  накопичених грошей теж на довго не вистачить, а квартира оплачена лише на місяць в перед. Та натомість я витягла з заощаджень гроші й пішла в магазин. Недалеко від мого будинку розташовувався зоомагазин. Я прийшла туди й почала оглядати прилавки.

— Вам допомогти? — Біля мене постала жінка.

Висока з коротким, місцями сивим волоссям. На вигляд їй близько тридцяти п'яти. Вона одягнена у довгу вільну сукню червоного кольору з принтом візерунки якого мені не вдалося розгледіти. На шиї у неї було багато ниток з намистинами різних кольорів та форм. Жінка тепло мені всміхалася тримаючи обома руками свої окуляри.

— Ем я... — я не знала відповіді на її питання. 
Я поняття не мала що потрібно собакам. В мене ніколи не було домашніх улюбленців. На всі мої прохання завести кого-небудь отримувала завжди відмову. Тож досвіду з собаками я не мала.

— Хто у вас? — ніби здогадавшись про мою необізнаність запитала в мене жінка.

— Собака. Я вчора підібрала її в парку й тепер не знаю що їй потрібно, — чесно зізналася.

— А що в неї уже є?

— Нічого.

— О! То для початку потрібно підібрати для неї мисочку й корм. Ходімо я покажу вам, — І жінка повела мене між поличками.

 Півтори години жінка яка представилася Маргаритою розповідала мені про тонкощі догляду за собаками. Маргарита порадила мені спершу помити собаку, а після відвести до ветеринарної клініки на обстеження. Аби упевнитися що собака здорова. А вже після підібрати для неї правильну їжу. Вона розповіла мені багато чого. Це мене відволікало від трагедії власного життя. Також Маргарита пояснила як зрозуміти стать собаки. Виявилося що це дівчинка. 
Повернувшись у квартиру я знайшла собаку у вітальні вона сумно лежала на підлозі дивлячись кудись в пустоту, але щойно побачила мене то різко підскочила на лапи й замахала хвостиком. Від вигляду її радісних очей я не змогла стримати усмішки. Я вже й забула коли мене отак радісно хтось зустрічав. Я почала розбирати пакети з покупками, а собака мені допомагала. Дістала з пакета пакет з кормом і почала його розривати.

— Гей! Фу! Облиш! — закричала я й собака злякалася. Опустила мордочку тихо заскавчала, опустила вуха. 
Побачивши її такою я не могла більше злитись. 
Зробивши глибокий вдих я дістала миску й насипала в неї корм.

— Ось тримай. Так зручніше.

Я поставила мисочку з кормом на підлогу біля стіни, а ще одну з водою поруч. Собака спершу принюхалася, а потім почала їсти.

— А? Що тут так сердить? О чорт! — простогнала я. 
Увійшовши до своєї кімнати я побачила купу собачого посліду в себе на килимі. Наступну годину я його прибирала й нейтралізовувала сморід.  А після настав момент вигулу. Я побоювалася торкатися собаки, але я мусила. ЇЇ потрібно було вигуляти вдруге я прибирання багна з килима не витримаю! Собака сиділа на подив спокійно. Вона не пручалася й терпляче чекала коли я закінчу з кріпленнями. Складалося враження що вона вже звикла до такого. На прогулянці вона була теж напрочуд спокійною. Але коли прийшов час купання! В неї наче сказ почався. Вона пручалася, скавчала, дряпалася, намагалася втекти. Доки я її викупала то вся промокла й була по штрихована на руках. Я обтерла її гарненько рушником і відпустила. Собака обтрусилася й ображена вляглася у вітальні біля дивану.
Я сіла на диван поруч й блаженно відкинулася на спинку закривши очі. Я стомилася. Раптово на мене нахлинули спогади які викликали прилив емоцій. Я почала плакати. Тихо без схлипів просто лижучи й даючи сльозам вийти на поверхню крізь очі, зрідка шморгаючи носом.