Читати книжки он-лайн » Міське фентезі 🌆🌟🔮 » Потойбічний капець, Дар'я Новицька

Читати книгу - "Потойбічний капець, Дар'я Новицька"

31
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 15
Перейти на сторінку:

— В оголошенні нічого не було сказано про це. Мабуть, якийсь багатій переїхав… Однак, якщо його здають в оренду, значить, усе нормально.

Навколо дому не було огорожі, увесь асфальт усипаний опалим листям, і де-не-де сиділи ворони, які від людських голосів та кроків, здіймалися в небо, гучно кричачи.

Тільки-но всі вийшли з автівки, як здалеку почулося тихе, але сповнене незрозумілих звуків, відлуння. Сергій захопив із собою невеликий ліхтарик, білий промінь світла тонким струмочком пронизав темряву.

— Що це за звуки? — запитав він, прислухаючись до шерехів, які вкрадливо панували довкола. — Тут точно нікого немає?

У відповідь Ромчик, потираючи долоні, моторошно посміхнувся:

— Можливо, це привиди зустрічають нас?

— Так, і їх буде більше, ніж ви думаєте! — раптом скрикнула Олена, лякаючи хлопців.

Павутина тиші, що огортала село, була зруйнована сильним поривом вітру. Дерева ще дужче заскрипіли, а на ґанку біля вхідних дверей щось клацнуло. Усмішка зникла з обличчя дівчини й вона сильніше притиснулася до ліктя Роми. Друзі, мріючи про незабутні враження, навіть не підозрювали, що пригоди вже розпочалися.

— Якщо вірити Артему, — пошепки продовжила Олена, змахуючи з лиця руді розтріпані пасма, — ми повинні виконати всі кіношні ритуали задля кращого містичного ефекту. Але це місце дійсно вражає! Мої оплески, друже!

Хлопець усміхнувся, а Катерина невдоволено хитнула головою. Її біляве волосся колихалося від протягу, а руки тремтіли від прохолоди й незрозумілої тривоги. Але вона не хотіла виказувати емоцій, адже цим лише б додала Артему впевненості у власній крутості.

— Чи не пора зануритися в цю атмосферу? — Артем підвів погляд до будинку, коли Сергій навів світло ліхтаря на порослі плющем сходи.

Друзі забрали з машини речі й, озираючись навсібіч, тихенько сміялися одне з одного, намагаючись не надавати величі страху, про який все ще мріяли. Ключі задзвеніли в руках Артема. І, вже не зважаючи на лячну місцевість, вони ступили в морок покинутого дому. Відчуття неминучих пригод переповнювало, а в серцях почали оживати згадки про жахастики з кінофільмів, готові перенести їх у світ невідомого…

Одразу ж, як двері з легким скрипом прочинилися, вони потрапили до просторого передпокою. Усередині повітря було задушливим і аромат від дерев'яних меблів та старих речей змішувався з чимось невідомим — можливо, запахами минулого. Димка туману прослизала з вулиці та наче плуталася під ногами непроханих гостей.

Артем рішуче крокував уперед, за ним потягнулися Ромчик з Оленою та Катя, а Сергій, насилу вгамувавши неприязнь до виразу обличчя свого друга, плентався останнім, тримаючи ліхтарик так, ніби той був не просто інструментом, а знаряддям для захисту.

— Дивіться, які стелі! — захоплено сказав Артем, показуючи вгору. — Мінімум три метри, тут можна грати в футбол.

— Якщо буде з ким, — пробурчав Сергій, роздивляючись запилюжені меблі та пошарпану підлогу.

Ступаючи крок за кроком у глиб будинку, вони відчули, як холодний вітер раптом прокотився коридором, хоча всі вікна були щільно зачинені. У цей момент світло ліхтарика замерехтіло й вимкнулося.

— Ой, ну не починай, — пробурмотів Сергій, натискаючи на кнопку ліхтарика, але нічого не змінилося.

— Може, батарейки сіли? — припустила Олена, знімаючи наплічник, щоб знайти ще один ліхтарик.

Катя тупцяла на місці, бо вже жалкувала, що погодилася приїхати невідомо куди. Хотіла сказати, що планує скасувати участь у святкуванні, утім її увагу привернуло щось блискуче на підлозі.

— Агов, хлопці, що це таке? — запитала вона, обережно нахиляючись, щоб краще роздивитися.

Не встигла вона доторкнутися до знахідки, як із глибини коридору пролунав чіткий стукіт, ніби важкі кроки наближалися до них.

— Це ти замовив екскурсію з привидами, чи що? — нервово засміявся Ромчик, кидаючи погляд на Артема.

Але Артем, що завжди жартував, тепер стояв мовчки, не відводячи погляду від темряви. Кроки ставали все гучнішими. Друзі завмерли, коли двері в кінці коридору почали повільно відчинятися з гучним скрипом...

1 2 3 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потойбічний капець, Дар'я Новицька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потойбічний капець, Дар'я Новицька"