Читати книгу - "П'ять днів на небесному трамваї, Леонід Барсуковський"

Частина 2. День другий — шлях невідомості

Ельдорадо сидів у своєму місці в трамваї, споглядаючи квиток, який тепер виглядав інакше. Слово Вітер, яке раніше сяяло золотими літерами, тепер майже зникло, натомість з’явилася нова фраза: Завжди є вибір. Він перевернув квиток, але більше не знайшов жодних підказок. За вікном трамвая знову розкинулося небо — цього разу густе й важке, наче покрите морською піною. У повітрі витала напруженість, а тиша вагону була порушена лише рідкісним стукотом коліс.

Раптом до нього підійшов хлопець із лютнею — Ікар, якого він зустрів напередодні.

— Ти пережив перше випробування, — сказав він, сідаючи поруч. — Як це було?

Ельдорадо зітхнув і поклав квиток до кишені.

— Важко описати. Це було так, наче я опинився всередині загадки, і все залежало лише від мого вибору. Але я не впевнений, чи зробив правильний.

— Правильний вибір завжди відносний, — задумливо промовив Ікар. — Це подорож, а не результат, визначає, хто ми є.

Ельдорадо не встиг відповісти, бо вагон раптом наповнився дивним сяйвом. Селеста з’явилася в центрі вагона, тримаючи в руках пісочний годинник. Пісок у ньому падав у зворотному напрямку — знизу догори.

— Станція друга, — сказала вона, її голос лунав, як дзвін у порожнечі. — Ваша наступна мета — знайти в невідомості сенс.

— І що це означає? — запитав Ельдорадо, але провідниця зникла так само раптово, як і з’явилася.

Двері трамвая знову відчинилися. Замість хмар цього разу перед пасажирами відкрився густий ліс, його крони закривали все небо, пропускаючи лише поодинокі промені світла. Ельдорадо, Ікар і ще кілька пасажирів нерішуче ступили на землю, яка була вкрита м’яким килимом моху. Ліс був дивним: він мовчав. Не співали птахи, не шелестіло листя, навіть їхні кроки не видавали звуків.

— Це місце… як порожнеча, — прошепотів Ікар.

Ельдорадо кивнув, вдивляючись у темряву між деревами. Його компас, який завжди показував північ, тепер кружляв безладно.

— Ми повинні йти разом, — сказав він, ховаючи компас. — Хтозна, що нас чекає попереду.

Ікар погодився, і вони рушили вперед. Інші пасажири розійшлися різними напрямками, але це не здивувало Ельдорадо: він уже зрозумів, що кожен на борту трамвая має свій шлях.

Ліс здався нескінченним. Години проходили, але нічого не змінювалося. Той самий мох під ногами, ті самі дерева з вузлуватими гілками, ті самі проміні світла, що ледь пробивалися крізь гілля. Ельдорадо відчував, як тривога починає охоплювати його розум.

— Стій, — раптом сказав Ікар, зупиняючись.

— Що трапилося? — запитав Ельдорадо.

Хлопець показав уперед. На їхньому шляху стояла постать — висока, бліда, одягнена в плащ із тканини, що ніби колихалася, мов дим. Очі цієї істоти горіли темно-синім полум’ям.

— Хто ви? — голос Ельдорадо звучав упевнено, хоча він і відчував страх.

Істота нахилила голову.

— Я той, хто охороняє шлях у невідомість. Той, хто сумнівається, не зможе пройти далі.

— Ми не боїмося, — заперечив Ікар, ступивши вперед.

Але істота лише посміхнулася.

— Чи так це? Що ж, тоді покажіть мені, як подолаєте сумнів.

Істота підняла руку, і перед Ельдорадо з’явився вибір. Ліс роздвоївся: один шлях виглядав світлим і безпечним, інший — темним і загрозливим.

— Лише один із них приведе до істини, — сказала істота. — Оберіть.

— Ми підемо разом, — впевнено сказав Ікар.

Але Ельдорадо зупинив його.

— Ні. Цей вибір я маю зробити сам.

Ельдорадо вдивлявся в два шляхи. Світлий манив, обіцяв спокій. Але в ньому не було виклику. Темний, навпаки, лякав, але щось у його глибині притягувало Ельдорадо, як магніт. Він згадав слова провідниці: Кожен вибір має наслідки.

— Я обираю темний шлях, — сказав він, ступаючи вперед.

Істота кивнула і розчинилася в повітрі. Ліс навколо змінився. Дерева стали нижчими, світло яскравішим, але на горизонті з’явився дивний силует — величезна башта, що підіймалася вгору, ніби хотіла торкнутися небес.

Ікар наздогнав Ельдорадо.

— Ти був впевнений у виборі?

— Ні, — відповів той. — Але я відчував, що правильний шлях — не завжди найпростіший.

Коли вони підійшли до башти, на її дверях світився напис: "Щоб знайти відповіді, спершу запитай себе".

Ельдорадо торкнувся дверей, і вони відчинилися...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍