Читати книгу - "П'ять днів на небесному трамваї, Леонід Барсуковський"

Частина 4. День четвертий — зрозуміти себе

Четвертий день почався незвично тихо. Ельдорадо прокинувся у трамваї, відчуваючи, що щось змінилося. Кожен день подорожі був викликом, але цього разу в повітрі витала якась особлива напруга. Вагон, наповнений різними пасажирами, здавався пустішим, ніж зазвичай.

— Де всі? — тихо запитав Ельдорадо, оглядаючи сидіння.

— Вони ще тут, — раптом пролунала відповідь Селести. Вона сиділа неподалік, її погляд був незвично серйозним. — Але сьогодні не про них. Сьогодні — лише про тебе.

Ельдорадо нахмурився, відчуваючи, що ці слова приховують більше, ніж здається на перший погляд.

— Що ти маєш на увазі?

— Твій шлях, Ельдорадо. Він залежить не лише від рішень, які ти приймаєш, а й від того, ким ти є. Четвертий день — це день пізнання себе. Ти готовий?

— Готовий, — твердо відповів він, хоча в душі відчував тривогу.

Трамвай зупинився, але цього разу двері не відчинилися. Натомість весь вагон почав змінюватися. Стіни стали прозорими, відкриваючи перед Ельдорадо нескінченний простір, у якому плуталися образи — фрагменти його минулого, спогади й мрії.

Ельдорадо побачив себе дитиною, що сидить під деревом у дворі свого дому. Він дивився в небо, повне хмар, і уявляв далекі світи, які чекають на нього. Потім перед ним виникли образи його юності: моменти радості, розчарування, кохання та втрат. Але кожен із цих фрагментів здавався відчуженим, наче належав комусь іншому.

— Це твоє життя, — промовила Селеста. Вона стояла поруч, хоч і не відчувалося, що вона дійсно тут. — Але ти бачиш його не так, як є.

— Що ти хочеш сказати? — запитав він, дивлячись на зникаючі образи.

— Ти дивишся на себе через призму чужих очікувань. А тепер, — її голос став тихішим, — подивися без цієї призми.

Навколо нього простір змінився знову. Він опинився у своєму старому будинку. У вітальні за столом сидів його батько, читаючи газету, а мати розкладала на стіл чай. Ця картина була настільки знайомою, що серце Ельдорадо защемило.

— Ми завжди вірили в тебе, — раптом сказав батько, не відриваючи погляду від газети.

— Але ти завжди хотів більшого, — додала мати, дивлячись йому прямо в очі.

Ельдорадо не розумів, як вони могли тут бути. Це були лише спогади, але вони розмовляли з ним, наче були живими.

— Ти пішов, бо хотів знайти відповіді, — продовжував батько. — Але чи знайшов ти себе?

Слова різонули, як ніж. Чи справді він шукав відповіді, чи намагався втекти від чогось?

Дім зник, і тепер він стояв на березі величезного океану. Його хвилі були спокійними, але вода здавалася незвично темною. На горизонті він побачив човен, що дрейфував. У ньому сидів чоловік, який виглядав до болю знайомим.

— Ти хто? — запитав Ельдорадо, підійшовши ближче.

Чоловік підняв голову, і він зрозумів, що дивиться у свої власні очі.

— Я — ти, — відповів той. — Але той ти, який боїться.

— Бояться чого?

— Знати правду.

Ельдорадо мовчав. Його відображення з човна продовжило:

— Увесь цей час ти гнався за чимось великим. Але чи замислювався ти, що насправді шукаєш?

— Я шукаю… — він замислився. — Справжнє значення.

— І як ти думаєш, що це значення?

Ельдорадо не відповів. Він зрозумів, що це запитання не для відповіді, а для пошуку.

Човен і океан розчинилися, і він знову опинився у вагоні трамвая. Тепер він був не сам: усі пасажири повернулися, але вони мовчали, лише дивилися на нього.

— Ти почав розуміти, — мовила Селеста, яка з’явилася на іншому кінці вагону. — Розуміння себе — це не пункт призначення, а подорож.

Ельдорадо мовчки сів на своє місце. У серці з’явилося нове відчуття — не повне спокою, але сповнене готовності до наступного виклику.

Четвертий день закінчився, але він знав: найважливіше ще попереду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍