Читати книгу - "Лелеки , Лілія Скуратівська"

- Небо… Лелеки…Хмари…

У простору кімнатузайшла дівчинка з кошиком, а потім за нею і друга. Обидві вони були схожі на людей, за винятком німба над головою і невеликих сизих крил за спиною. Як багато запитань. Їх звали сизокрилі, але про це він дізнається лише згодом.

- Слухай, ти, мабуть, хочеш їсти? Давай ми принесемо тобічогось смачного.

- Вікторе, не поспішайти так… Бачиш, він ще більше розгубився!

Юнак хотів було заперечити, але в животі й справді пролунало голоднее бурчання, тому перервавши їхній діалог, той кивнув. Робити було вже нічого. Залишалось лише повірити цим янголоподібним на слово.

Зовсім скоро, той уже сидів на ліжку і намагався обережно озиратися навколо, наминаючи шматок, ймовірно, зовсім нещодавно приготованого пирога.

Голова все ще булла сповнена питань і боліла. Він не розумів абсолютно нічого. Чому до нього так гарно ставляться? Чому він узагалі опинився тут? І найголовніше, з якого дива він нічого не пам'ятає?! Ложка за ложкою, і ось миска вже порожня. Варто йому було лише глянути на сизокрилого, як той вибрався з думок і забрав порожню тарілку.

- Лелеки… І хмари. Лель значить. Так воно й буде. Віднині будеш Лелем!

Звичайно, той, кого назвали Лелем, хотів обуритися, але раптово зрозумів, що сам свого минулого імені зовсім не пам'ятає, а Лель звучить не так вже й погано.

-Розповім усе по черзі. Усі, хто сюди потрапив, рано чи пізно отримують ім'я, залежно від останнього спогаду. Це не так страшно. Наприклад, моїм останнім спогадом було те, що я лежав на лікарняному ліжку не маючи сил піднятись, і в останню мить став на ноги. Уловив суть?

Слухаючи інформацію, Лель кивнув, бажаючи дізнатися більше. Все-таки йому тут ще бути й бути. Новий дім ...

- А.. Твої крила і німб… І в інших, вони навіщо?

- Вони свідчать, що ми сизокрилі, на кшталт янголів. Ти, до речі, скоро станеш таким самим.

Юнак оторопів. Як це, таким самим? Навіщо?

У діалог раптом встрягла незнайомка. Вона чемно представилася, а потім одразу почала розмову.

- Я – Летісія. Віктор має рацію. Скоро ти теж станеш крилатим. Не бійся. Ми про все розповімо, і все покажемо. Тільки не відразу, добре?

Лель вдячно кивнув.

У приміщення різко влетіла сизокрила, що з усіх сил тримала щось блискуче в руках. Страх знову огорнув його. Це такий обряд посвяти? Раптом той усвідомив, що бачить щось схоже на німб. Точно такий самий, як і в усіх інших. Так виходить… Не встиг він як слід подумати, як на його голові уже опинився німб, але він не левітував, а просто лежав на його голові, ледь тримаючись. Дива та й годі. Він захотів торкнутися дивної штуки над головою, але його раптом смикнули.

- Не чіпай його. Ти маєш звикнути до нього, а вже потім він підніметься.

- Саме так. - Підтвердив чоловік і посміхнувся.

Лель, усе ще трохи розгублений і наляканий, ліг на ліжко, на якому до цього був у напівлежачому положенні. Помітивши, що німб і не ворухнувся, юнак здивувався. Тобто, він має піднятись з часом?

Лель повернув голову до вікна. Погляд мимоволі зачепився за птахів, що летіли вдалині. Здається, то були лелеки. Але чи так вони були далеко, як йому здавалося?