Читати книгу - "Лелеки , Лілія Скуратівська"

2 | Це твій шлях — тож прийми його з гордістю, янголе.

Варто було сонцю піднятись й освітити вітальню, як юнак звив раненим звіром. Тіло пронизував нестерпний біль, що відчувався особливо в районі спини. Юнак одним різким рухом накрив себе ковдрою, сподіваючись, що це хоч трохи допоможе.. Холодно. Боляче. Він тільки з'явився, а на його плечі уже впало те, до чого він був не готовий.

Почувся скрип дверей, і в приміщення повільно увійшов сизокрилий. Мабуть, вирішив перевірити, як він тут. Щойно Лель наважився подати голос, як із рота вилетів хрип, а за ним різкий жалібний стогін.

Увійшовши і побачившицю картину, сизокрилий розгубився й одразу ж підлетів до Леля, а той в свою чергу обережно підвівся на руках. Він нічого не розумів, але, судячи по розгубленому обличчю Віктора, йому покищо не збиралися нічого пояснювати.

- Я зараз…!

Віктор вочевидь не знав, що з цим робити і як полегшити те, що відбувається з Лелем, але він точно знав, хто знає. Летісія. Він прекрасно пам'ятав, що та нещодавно збиралася їхати в місто, тому залишалось лише сподіватись, що вдасться знайти її та попросити допомоги. Тому він щодуху помчав геть на пошуки сизокрилої.

На щастя, Летісія виявилась повільнішою, ніж здавалось на перший погляд, тому Віктор знайшов її біля виходу і тут же взяв за плечі.

— Летісіє, що нам робити?! У новоявленого уже майже всі ознаки сизокрилого. Буквально декілька хвилин тому я дізнався, що в нього зовсім скоро мають з'явитися крила! Це занадто болючий процес! Що можна з цим зробити?

На цю звістку сизокрила, що уже налаштувалася на поїздку, тільки зніяковіло підняла погляд, але потім несміливо кивнула і, зібравшись з думками, відповіла:

- Я не зможу сьогодні весь день бути з ним, сам знаєш, ми маємо постійно працювати… Але ти точно зможеш. У мене в кімнаті є книжка, а точніше збірка рецептів і відварів, подарунок Ізабелли перед її останнім польотом. Там, напевно, знайдеться щось необхідне…

Махнувши юнаку рукою, дівчина, відкрила двері, швидко помчавши до велосипеда.

Віктору залишалося лише провести її поглядом і повернутись до справ. Гаразд. Він упорається. Повинен упоратися.

Розвернувшись, Віктор пішов назад у будинок.

— Виходить, я за головного. Летісія сьогодні їде в сусіднє місто працювати, решта сидять із молодшими дітьми, і згодом так само працюватимуть, а я... Виходить, я сьогодні керую всім і одразу. Як добре, що годинникар погодився дати мені кілька вільних днів..

Дорога виявилась не такою вже й довгою. Хоч жила Летісія аж на третьому поверсі, дістатись до потрібного місця зайняло не більше п'ятнадцяти хвилин. 

Відчинивши двері в кімнату дівчини, Віктор підійшов до поличок і, відкривши щонайбільше три, помітив ту саму збірку.

- Чесно кажучи, я думав, що буду шукати довше, -подумав сизокрилий.

Крок за кроком, і ось той уже на кухні гортав рецепт за рецептом у пошуках необхідного. І невдовзі знайшов.

- Схоже, Ізабелла булла дійсно розумною. Хоча, наскільки я зрозумів, цей відвар працює як слабке знеболювальне. В цьому немає ніякого сенсу!

Віктор усе-таки зробив усе за рецептом і попрямував до мученика. Тільки б допомогло, а не зробило гірше, решта не мало значення. Приймані зараз так точно.

Він не відчував плину часу, все навколо зливалось в суцільну кашу. Лель відчував тільки біль і відчай від невідомості. Коли це все припиниться? Скільки ще він пробуде в цій агонії? Хотілося знати, але спитати, на жаль, не було в кого. Складалось враження, що зовсім скоро він перетвориться на пташку, а не на янгола, так тому було нестерпно терпіти це жахливе перетворення. Спочатку в нього з'являться крила, а потім? Гусячий ніс та лапи?

— Як жахливо..

Зовсім скоро двері відчинили й в приміщення увійшов уже знайомий йому сизокрилий.

Він підійшов ближче, поставив чашку, а потім уже звернувся до нього:

- Як себе почуваєш?

Лель не поспішав ні повертатися, ні вставати і якось реагувати на нього. Раптом його хочуть вдарити? Хоча… Якби хотіли, то вже давно вдарили б. Безглуздо. Вкрай безглуздо. Зрештою, він повернувся до Віктора, крізь шум у голові та слабкість. Поглядом зачепившись за чашку, Лель з недовірою подивився на сизокрилого, чекаючи відповіді на німе запитання.

— Ти маєш випити все, що є в цій чашці. Інакше так і продовжиш мучитись, аж поки не прокинешся з крилами. Зрозумів?

Так йому хочуть допомогти, он воно як. Лель повільно взяв чашку в руки.

Це все, що він міг зараз зробити, адже навіть голос сизокрилого чувся віддалено, хоча той стояв зовсім недалеко.

— Пахне гидотно..Що ти сюди додав?

— Менше знаєш — міцніше спиш.

Лель зажмурив очі і спробував одним ковтком випити все, що було в чашці, але не зміг, закашлявся.

— На смак ще гірше, ніж на запах!

Віктор на це тільки мовчки відвернувся, ніяк не реагуючи на коментар, тому все, що залишалось Лелю, - це випити все до кінця і забути про це, як про кошмарний сон. Поки пив мікстуру, він навіть не помітив, що болючі відчуття від перетворення на янгола відійшли на другий план. Яке чудо! Але тільки но він хотів подякувати Віктору за ліки, як помітив, що його вже ніде не було.

Увечері повернулася Летісія з продуктами та солодощами. Зазвичай вона їла їх одна, поки їхала додому, а зараз, мабуть, вирішила, що вони не завадять іншим. Відчинивши двері, увійшла в приміщення з кошиком в руках, після чого швидко попрямувала до решти сизокрилих, щоб дізнатися новини. Звісно, найбільше запитань у неї було до Віктора, адже сьогодні той був за головного. Поки їй ставили гріти суп, люб'язно приготовлений Данієлою на вечерю, на кухню ввійшов Віктор. Щойно той підійшов до столу, як на нього глянули декілька пар зацікавлених очей. Вирішивши трохи почекати, юнак сів за стіл до інших, потихеньку вливаючись у розмову.

- Летісіє, спасибі за солодощі!Вони просто чудові. Треба буде братии їх частіше!

Протараторила Данієла, а потім різко глянула на Віктора.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍