Читати книгу - "Тінь, Алюшина Полина"

‒ Навіщо це тобі? – Запитав я у неї, зменшившись.

‒ Бо я хочу знайти чорне у білому і біле у чорному, ось і все. ‒ Була її відповідь.

Вона зробила ще ковток, а потім підняла на мене очі з-під лоба. Від її погляду я знову відчув страх. Тоді я подумав - «Мабуть, це - єдиний вихід, щоб здихатися її.»

‒ Невже ти гадаєш, що моя історія потрібна іншим? Я – суцільна темрява! Невже в мені є щось світле? Ти, мабуть, з глузду з’їхала! ‒ Прокричав я, сам не розуміючи, звідки з’явилася ця злість. Мені хотілося стукнути її! Пришкварити її! Чому вона лізе до мене? Мені було неприємно. І я гадав, що може вона все вигадала, щоб, зацікавивши мене, обдурити.

‒ Ви вже не перший, хто каже мені, ніби я дивна і з’їхала з розуму. ‒ Відповіла вона холодно, ніби це приносило їй сильний біль. ‒ Але повірте, я допоможу вам знайти світло у вашій душі. Вам усього лише потрібно розказати мені свою історію, подивившись на неї з іншої сторони. ‒ Вона допила чай та прибрала філіжанку з блюдцем назад до карману.

‒ А мені це нащо? Який мені сенс від цього? – Закричав я знов до неї, бо мене почала дратувати ця розмова.

‒ Щоб знищити плітки і суспільну думку про те, що ти – лише зло та темрява. - Спокійно промовила незнайомка і додала, - Коли інші побачать тебе і твоє життя твоїми очима, то, я впевнена, вони змінять своє ставлення до тебе, а отже, дадуть тобі спокій. - Вона подивилась на мене, очікуючи моєї реакції.

А я просто стояв і теж дивився на неї, бо мої груди розривалися від того хаоса, який розпирав їх із середини. І раптово мені стало цікаво, а чи є світло в мені? І я здався. Сам того не усвідомлюючи, я почав свою розповідь, не в силах зупинитися.

Я почав з самого початку - зі свого темного і одинокого народження як володаря темряви. Це було настільки давно, що я спочатку не міг зібрати картину до купи. Я лише пам’ятав, як моя сила зростала разом зі славою, яка розповсюджувалася з неймовірною швидкістю по всіх світах. Разом зі славою у мене з’являлися однодумці, а з ними і ненависники, які бажали моєї смерті.

Я розповів їй про славетні битви у небесах з янголами. Як я відрубував їм крила і вони, падаючи до мого пекла, перетворювалися на тупих підлеглих, на жалюгідних демонів, які не спроможні були піти проти мого приказу. Як я насміхався з Бога і ненавидів його життєві принципи і те, як він поводився зі смертними. Я ненавидів, коли він посилав на них хвороби, земні катаклізми, та як він любив купатися у їхніх молитвах, пестуючи своє непомірне его. Через віру у нього починалися війни, які могли тягнутися віками. Від голоду помирали діти, жінки та старі. Після усього цього мимоволі замислюєшся, хто з нас ще справжній Диявол?                                                         Потім я почав розповідати їй, як я, щоб розізлити Господа, маніпулював смертними. Забирав у них душі, щоб вони не потрапили до раю. Спокушав і штовхав їх на гріхи, радіючи, як їх серця становилися все більш чорними і недосяжними до його «світлих» рук, які були по лікоть у крові…                                                                         Але чим більше я поглиблювався у свою пам'ять, намагаючись показати їй свою темряву, упевнити її у своїх злодіяннях і що в них немає нічого світлого, тим більше я почав бачити ці речі з іншої сторони, як вона і казала.                                                       Я зрозумів, що усі мої спроби «насолити Богові», були, насправді намаганнями допомогти смертним. Я здійснював їх бажання, бо Бог не допомагав їм досягати своїх цілей. Так, я підвищував ціну в залежності від бажання, у такий спосіб даючи смертним час прийняти рішення. Я збільшував їх жадібність, робив їх більш злими, таким чином допомагаючи їм подолати свої страхи перед іншими людьми, які були сильнішими за них, і які, як і Бог, наживалися на стражданнях слабших.                                                  Я розповідав їй, як до мене приходили люди, які бажали викупити у мене душу їхньої любові. Приходили ті, хто бажав простого спокою і тепла, бо люди навкруги ненавиділи їх за те, що вони відрізнялися від них. А скільки дітей прийшло до мене, яких забили їх же рідні або зацькували однолітки, через що вони покінчили життя самогубством? Я сидів поряд із ними… Гладив їх по голові і витирав сльози, бо Господь Бог не почув їхні молитви, коли вони терпіли біль. ‒ Диявол підняв очі на дракона, по його щоках почали текти сльози.

‒ Потім я почав розповідати їй про пекло. Про ті тисячі і тисячі душ, які знаходяться тут за свої гріхи. Як вони страждають під моїм наглядом. Але ж я тримаю їх тут не тому, що сам люблю знущатися над іншими, а тому, що на мене просто поклали таке завдання – повернути справжнім злодіям те, що вони робили з оточуючими. Щоб вони покаялися, зрозуміли свої помилки і позбувшись темряви у своїх душах, піднялися у рай… 

Після цього я розповів останнє, що сталося зі мною.

Смертні після багатьох століть боротьби зі мною врешті решт вигнали мене на пустельну планету, з якої я навіть зі усією своєю силою не міг вибратися. З однієї сторони я був радий нарешті відпочити від нескінченних криків грішників і прохань тих, хто бажав лише збільшити свої багатства або позбавитися конкурентів. Нарешті я міг побути зі своїми думками наодинці! А з іншої сторони, я бажав повернутися назад так сильно, як не бажав ніколи.

На цій планеті не було нічого, окрім сміття, яке падало на її поверхню з односторонніх порталів. Воно засипало піщані дюни, вапнякові гори та океан, який тягнувся в нікуди. Іноді я зустрічав жителів інших світів, які звалилися на цю трекляту планету разом зі сміттям і які, не знайшовши виходу, збожеволіли та стали дикунами. А ще, - дуже тихо проговорив Диявол, - там був величезний скелет дракона, який увесь час мого перебування у тому треклятому місці нагадував мені тебе. – Диявол посміхнувся своєму другові і продовжив розповідь. ‒ Я сидів перед його черепом, дивлячись у його порожні очниці і повільно сходив з глузду, думаючи, що ці кістки - це твої кістки. Я думав, що знаходжуся тут вже цілу вічність і немає нікого, кому б я був потрібен!                                                                                                                   Згодом я перестав відчувати і холод і жару. Мене турбував лише подих вітру і удари дрібних піщинок, які з кожним століттям ставали все більше схожими на уколи голок, що впивалися в моє нетлінне тіло. Я сходив з розуму через тишу і неможливість поговорити хоча б з кимось, і від цього мені ставало страшно.                                         Але якось сюди впав мандрівник. Один з таких же вічних створінь, як і я. Я кинувся до нього з надією, що, нарешті, побалакаю з живим розумним створінням. З надією, що він допоможе мені вибратися з цієї планети завдяки порталу, який відкрити міг тільки він.                                                                                                                 Ніколи до цього я не стояв на колінах та не просив допомоги. Я гадав, що він вчинить зі мною так само, як і Господь Бог, але він протягнув мені руку допомоги.                Ми йшли не один тиждень. На планеті повністю була відсутня магія, через що ми обидва відчували таку слабкість, що під кінець дня падали без сил. Чесно кажучи, у якійсь момент я навіть думав помолитися, бо не вірив у нашу перемогу. До порталу було далеко, а на нашому шляху те й діло вставали перешкоди. Спочатку це були лише природні катаклізми. Піщана буря, яка накрила нас серед гір, і ми майже тиждень блукали. Потім шторм на узбережжі океану, через що нам прийшлося чекати, поки вода відступить. А після всього почалися напади дикунів і інших монстрів. Єдине, що дозволяло мені впевнено йти уперед, це розмова з моїм супутником і його розбите серце, яке він намагався знову полагодити.                                                                   Майже тисячу років він блукав по космосу, шукаючи можливість оживити свою кохану. Майже тисячу років пригнічував свої почуття, не маючи можливості якось загасити полум’я у своїй душі. Зустрівши мене, він, нарешті, зміг поділитися ними з кимось, а я, нарешті, зустрівши рівного собі, зміг усвідомити своє бажання допомагати іншим. І тому я усіляко намагався йому допомогти.