Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Убити дракона, або Тут росте малина?, Володимир Воробей

Читати книгу - "Убити дракона, або Тут росте малина?, Володимир Воробей"

8
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
Частина 1.

УБИТИ ДРАКОНА

або

ТУТ РОСТЕ МАЛИНА?

Частина 1.

Важко крехкаючи, кульгавий орк підійшов до відчинених стулок, що теліпалися на потрісканих лутках вікна. Прикрившись обвітреною, безпалою рукою від палючих променів сонця, він стомлено зітхнув.

На подвір'ї двоє худезних, затягнутих у шкіряні обладунки гоблінів тягнули козу, що впиралася всіма копитами, до кривого, укритого напиналом воза, з якого гучала незграйна какофонія бекання, мекання та хрокання.

- Чого, воловодитеся, телепні?! Мені ополудні треба бути в замку! Покваптеся! - дратівливо закричав огрядний, одягнений у парчевий халат дракон. Його луската, червоного кольору шкіра дрібно тремтіла при кожному слові.

- Слухаюся, пане наміснику Торка, владика Загір'я. - не приховуючи поглуму, пробуркотів трохи вищенький почварок.

Гобліни налягли дужче, і зрештою заштурхали вперте, нестямно мекаюче копитне в халабуду, що сумно рипнула.

- За вами телепнями невсипуще пильнувати треба. - муркнув під широкий, сапаючий парою, ніс дракон, згадавши про останню оказію, коли дурноголові прислужники на очах у всього села живцем зжерли молочне порося, яке він пригледів для власного вжитку.

Облизнувши шкарубкі губи, вогнедишний господар Загір'я заліз на віз, що просів під його вагою.

Присадкувата гніда кобила, благально скинувши очі до неба, потягла свою важку ношу до потрісканих хутірських воріт.

- Гаркуле, і довго ми будемо терпіти це вайло? - старший син завжди називав батька на ім'я, коли хотів показати свій гнів. А цього добра в Бурзумі було стільки, що й конем не повезеш. Запальний, шибайголовий орк відсвяткував свою вісімнадцяту весну - вік, коли розум "сутінкових вояків" задурманений лише однією всепоглинущою жагою - жагою крові. Дрібні бійки з одноплеменцями і тінню не скидалися на справжнє "жниво", якого жадало пробуджене суття змужнілого орченяти.

- Прикуси язика. - прохрипів Гаркул, насупивши посічене шрамами обличчя.

"Дарунки богів", як він називав свої численні каліцтва, отримані в боях за панування Дракенора, були предметом особливої гордості вислуженого сутінкового вояка.

Коротка, але кровопролитна війна на славу Його Вогненної Величності, Імператора Палких Небес, Фаергона закінчилася нищівним розгромом об'єднаної армії людей та гномів.

У той час, як орки, на власних плечах і спинах тягнули всю цю "героїчну компанію встановлення справедливості і порядку ", глибоко в тилу резервове військо драконів віддавалося обжерству, розпусті та іншим втіхам, відразливим для войовничої природи сутінкового народу.

Але орки не скаржилися, орки не ремствували. Не отримавши ані слави, ані багатства, безсоромно обіцяного Його Вогненністю Фаергоном до початку війни, вони смиренно підкорилися долі, чекаючи свого часу, коли сурми долі знову покличуть їх на бойовисько.

І все б воно нічого, якби сухий, як шкіра старого шамана, ґрунт Загір'я був хоч дрібку родючішим. Кам’янисті, майже не плодоносні землі, немов гостра кістка, кинута голодному собаці, застрягли в горлі сутінкового народу, постійно нагадуючи про несправедливість, що його спіткала...

- Раніше ти не був таким боягузливим, батьку. - зло зчепивши зуби, проричав Бурзум.

- Заціпся, цуценя! Ти й гадки не маєш, про що говориш! - закричав Гаркул.

- Не гримай на сина! – скрипливий старечий голос неприємно різонув по вухах.

- Не лізьте, діду, я сам розберуся! - стиснувши кулаки, гарконув Бурзум.

У партацьки збитій люлі заплакав малюк. Дружина Гаркула, люто зиркнула на розбуялих веслюганів і махнула рукою на двері.

Дідуган обурено чмихнув і, скрутивши невістці дулю, поліз на піч. Двоє орків, вирішивши не протисловити суворій господині гніздища, похнюпивши голови, вийшли надвір.

- Я вб'ю Торку. З тобою чи без тебе. - похмуро повідомив Бурзум, погладжуючи запнутий за пасок широкий ятаган. - Ми з хлопцями вже все вирішили.

- І як же ти це зробиш? "З хлопцями". - пирхнув кульгавий орк, скривившись чи то від болю, чи то від єхидства.

- Так і зробимо. Підловимо його та кропнемо. Випатраємо, як худобу, яку він у нас краде. - жорстко процідив Бурзум.

- Худоба того не варта, щоб голови за неї покласти. - Гаркул опустив безпалу руку на плече сина. - Особливо враховуючи, що дракони майже не вразливі. Це все одно, що патрати ковадло.

- Нам уже й так їсти нічого, земля ледь родить. Живемо надголодь. А цей хавдій ще й останнє відбирає. Клятий ящір. - Бурзум з пересердя гепнув по лавці кулаком і напівшепотом додав. - Я знаю, як убити дракона.

Гаркул допитливо подивився на сина.

- Мені дід розповів. - промовив Бурзум і ткнув пальцем трохи нижче вуха. - Сюди ось йому треба влучити. Там немає луски.

- Старий баран. - вилаявся Гаркул. - Торка вас уб'є. Спалить живцем. Не роби цього, благаю.

-Ти мене не зупиниш. - молодий орк рішуче зняв підборіддя. - Ми надто довго терпіли. Сутінковий народ переміг у війні, ти став калікою. І що це тобі дало?! Де вдячність?! Ми маємо плазувати перед воластою ящіркою, яка тільки те й знає, що жере та налигується у себе в хоромах?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убити дракона, або Тут росте малина?, Володимир Воробей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убити дракона, або Тут росте малина?, Володимир Воробей"